Переклад тексту пісні Исповедь - Ганза

Исповедь (оригінал)

А кто они по сути мне?
Чужие люди.
Напоминание о жизни, которой не будет.
Это не будни виной, тому что мы далеки.
На расстоянии протянутой руки.
Слепые… Ни мысли о точке возврата,
Я сохраняю под сердцем эту надежду на завтра.
Либо я, либо они — кто-то оставит след.
Рождённые в 80-ых — «Стране Советов».
Но я не чувствую ни грамма ностальгии по школе,
Из старого оставив пару дворовых приколов… Всё…
И не было ведь ни кого, кто прикрывал мне спину,
Хотя свежа ещё кровинушка за магазином.
И я забыл бы об этом, да только не с руки.
Как-то надоело жить в состоянии «грогги».
Не обивать же пороги в преддверии зимы,
Не важно, что раскаялся, лишь бы ты вытер ноги,
Убогим не воздастся, свет пропадает во тьме,
Жить во лжи, жить — не жить, жить, не видя неба.
Забившись в угол души, в тишине видеть сны,
Весна подарит ветер, запахом свежего хлеба.
Кто идёт на свет, кто-то ставит след,
Во тьме, где никого больше нет.
Где только я…
…И старые друзья…
В мире вещих снов, сожжены мосты,
Я иду сквозь дым в море пустоты,
Где как маяк…
…Старые друзья…
А кто ещё мне скажет, что я запутался,
Пошёл не той дорогой, или просто сбился с курса?
Помню крики в спину: «А ну стоять, нерусский!»
Бутылка в голову, какое там шестое чувство?
Два-Ноль-Ноль-Шесть — едва-ли припомню с улыбкой.
Воспоминания — словно работа над ошибками:
Как-будто тот же двор, под тем-же старым клёном,
И разговоры ни о чём под «Портвешок"креплёный,
Свобода, развод на горькую правду,
Ведь мы же не чужие, так и отвечаем на равных
«Не надо норова, братик… хватит гонева
И так уже не мало пыли на грязных ладонях»
Взрослые, что не отлипают от телека,
Чтобы узнать, как там — в Мексике или Америке,
Потом про деньги что-то — под битую посуду.
И вот они — людишки, созданные друг для друга…
Браво!
А я тут всё жду перемены,
Но открывая глаза — вижу шершавые стены.
И всё, что мне остаётся — эти вещие сны.
Не каждый из пацанов дотянет до весны.

(переклад)

А хто вони по суті мені?
Чужі люди.
Нагадування про життя, якого не буде.
Це не будні виною, тому що ми далекі.
На відстані протягнутої руки.
Сліпі… Ні думки про точку повернення,
Я зберігаю під серцем цю надію на завтра.
Або я, або вони — хтось залишить слід.
Народжені в 80-их — «Країні Рад».
Але я не відчуваю ні грама ностальгії по школі,
Зі старого залишивши пару дворових приколів… Все…
І не було ж ні кого, хто прикривав мені спину,
Хоча свіжа ще кровінушка за магазином.
І я забув би про це, та тільки не руки.
Якось набридло жити у стані «гроггі».
Не оббивати пороги напередодні зими,
Неважливо, що покаявся, аби ти витер ноги,
Убогим не відплатиться, світло пропадає у темряві,
Жити на брехні, жити — не жити, жити, не бачачи неба.
Забившись у кут душі, в тиші бачити сни,
Весна подарує вітер запахом свіжого хліба.
Хто йде на світло, хтось ставить слід,
У темряві, де нікого більше немає.
Де тільки я…
…І старі друзі…
У світі віщих снів, спалені мости,
Я йду крізь дим у морі порожнечі,
Де як маяк?
…Старі друзі…
А хто ще мені скаже, що я заплутався,
Пішов не той дорогою, або просто збився з курсу?
Пам'ятаю крики в спину: «А ну стояти, неросійський!»
Пляшка в голову, яке там шосте почуття?
Два-Ноль-Ноль-Шість - навряд чи пригадаю з посмішкою.
Спогади — немов робота над помилками:
Наче той двір, під тим же старим кленом,
І розмови ні що що під «Портвешок» кріплений,
Свобода, розлучення на гірку правду,
Адже ми не не чужі, так і відповідаємо на рівних
«Не треба норова, братику… вистачить гонева
І так вже не мало пилу на брудних долонях»
Дорослі, що не відлипають від телека,
Щоб дізнатися, як там — в Мексиці чи Америці,
Потім про гроші щось під битий посуд.
І ось вони — люди, створені один для одного...
Браво!
А я тут все чекаю зміни,
Але розплющуючи очі—бачу шорсткі стіни.
І все, що мені залишається — ці пророчі сни.
Не кожен з пацанів дотягне до весни.