Переклад тексту пісні Le bout du tunnel - Grand Corps Malade

Le bout du tunnel (оригінал)

9 Décembre 84
Il tient la main de sa copine pour défier l’hiver
La nuit part pour être belle
Mais elle se transforme vite en triste fait divers
Ils se croient seuls au monde dans les ruelles mais à l'évidence ils ne le sont
plus
Deux Skinheads en manque d’embrouilles et d’adrénaline viennent leur tomber
dessus
Une gifle pour éloigner la fille
Les mecs le rouent de coups à deux contre un
Le visage contre le bitume glacé voyant la mort arriver il se sent contraint
De sortir son arme car il est tout sauf un enfant de coeur
L’un des Skins meurt sur le coup et l’autre hurle encore sa douleur
Tout est allé si vite mais pourquoi ces mecs se sont retrouvés sur son chemin
La douleur physique n’est rien quand il la compare à la peur du lendemain
Il s’est rendu au matin plaidant la légitime défense corporelle
Il est jugé en quelques mois en prends 10 ans de réclusion criminelle
Il pense souvent à eux, il rêve tout le temps à elle
Il a beau regarder très loin il ne voit pas le bout du tunnel
Il découvre le cauchemar, l’humiliation, les matelas crades
Les pieds enchaînés lors des transferts, et les bagarres lors des promenades
Et alors qu’il subit depuis plus d’un an le système carcéral
Une terrible nouvelle vient ajouter sa voix à la triste chorale
Il est porteur d’un étrange virus que le monde découvre craintif
1985 nouvelle sentence, il est séropositif
Aucun traitement n’existe, plus rien à perdre il se sent condamné à mort
Alors il va être le plus fou dans un monde où c’est la loi du plus fort
Il tombe dans tous les pièges là où la spirale de la violence se corse
Et puisqu’on le traite comme un chien, alors il sera le chien le plus féroce
Il sort enfin au bout de huit ans, l’avenir aussi triste que son pactage
Les poches vides mais le sang plein de rage alors il monte sur un braquage
Il se fait serrer un an plus tard et c’est le retour à la case cauchemar
A la case où tout est sombre et où la nuit dure des semaines isolé au mitard
Il ne pense plus à eux il ne rêve plus à elle
Il n’ose même plus regarder devant, il est trop loin le bout du tunnel
Ou alors ce bout du tunnel, il va falloir se le construire
Il sait que s’il ne tente rien, c’est dans ces murs qu’il va mourir
9 octobre 94, date d’anniversaire de l’abolition de la peine de mort
Il réussit son évasion et abolit lui-même son triste sort
Quelques mois de cavale seulement avant de rejoindre les murs tout gris
Quelques mois de liberté agités avant de repeindre les murs d’oubli
Il est alors placé directement dans les quartiers de haute sécurité
A l’isolement pendant 5 ans, on lui dit que c’est tout ce qu’il a mérité
Quand il se regarde dans le miroir, il a peur de ce que le reflet lui montre
C’est vrai ça n’a jamais été un tendre mais la prison a fait de lui un monstre
Un malheur n’arrivant jamais seul, le sida se déclare, la maladie s’installe
Il meurt peu à peu sans assistance et dans l’indifférence la plus totale
1995 à deux doigts de quitter la prison pour le cimetière
La trithérapie fait son apparition et lui remet doucement les pieds sur terre
Poussé à nouveau vers la vie et essayant de voir derrière les barreaux de fer
Il se marie avec celle qu’il aime, ses sentiments réchauffent enfin l’atmosphère
Mais son jugement toujours en attente finit un sale jour par tomber
Pour évasion et braquage il prend 30 ans, le bout du tunnel s’est estompé
Pourtant il garde en lui l’espoir, il a tellement tutoyé la mort
Il se sent invincible c’est sûr il sait qu’un jour il retournera dehors
En 2000 il se met à écrire, sa nouvelle arme pour survivre face au système
Il gratte jour et nuit, ce n’est plus lui désormais mais c’est son stylo qui
saigne
Il écrit son premier livre et tient en ligne le premier blog d’un prisonnier
Ses oeuvres transpercent les portes blindées et maintenant plus personne ne
peut nier
Qu’il est vivant, qu’il existe, qu’il réinvente le mot avenir
En 2008 nait sa fille et l’amour et la vie ne sont plus des souvenirs
Il a les mains sur ses stylos, fini le temps des mains en l’air
«Avant je m'évadais au pistolet
Aujourd’hui je m'évade à l'épistolaire»
Il sort en janvier 2010 avec des projets et des repères
Après 25 ans passé dans un tunnel
Laurent a rejoint la lumière

Le bout du tunnel (переклад)

9 грудня 84 року
Він тримає за руку свою дівчину, щоб протистояти зими
Ніч залишає бути прекрасною
Але це швидко перетворюється на сумну новину
Вони думають, що вони самотні на світі в провулках, але, очевидно, це не так
більше
Двоє скінхедів у відсутності клопоту та адреналіну приходять до свого падіння
вище
Ляпас, щоб відвести дівчину
Нігери побили його два на один
Зіткнувшись обличчям до крижаного асфальту, бачачи наближення смерті, він відчуває себе змушеним
Витягти пістолет, бо в душі він не дитина
Один зі Скінів миттєво вмирає, а інший все ще кричить від болю
Все сталося так швидко, але чому ці хлопці стали на її шляху
Фізичний біль ніщо, якщо він порівнює його зі страхом завтрашнього дня
Він з'явився вранці, благаючи про фізичну самооборону
Через кілька місяців його судять і 10 років кримінального ув’язнення
Він часто думає про них, він весь час мріє про неї
Скільки б він не дивився, він не бачить кінця тунелю
Він відкриває кошмар, приниження, брудні матраци
Приковані ноги під час пересадок і бійки під час прогулянок
І при цьому він уже більше року страждає від тюремної системи
Страшна новина додає свого голосу до сумного хору
Він несе дивний вірус, який світ виявляє страх
Новий вирок 1985 року, він ВІЛ-позитивний
Немає ніякого лікування, нічого втрачати, він відчуває себе засудженим на смерть
Тому він буде найбожевільнішим у світі, де за законом найсильнішого
Він потрапляє в усі пастки, де згущується спіраль насильства
А оскільки ми ставимося до нього як до собаки, то він буде найлютішим собакою
Він нарешті виходить через вісім років, майбутнє таке ж похмуре, як і його пакт
Кишені порожні, але кров сповнена люті, тому він їде на пограбування
Через рік його стискають, і це кошмар повернення додому
У хатині, де все темно, а ніч триває тижнями ізольовано в мітарді
Він більше не думає про них, він більше не мріє про неї
Він навіть не сміє дивитися вперед, він занадто далеко в кінці тунелю
Або цей кінець тунелю, нам доведеться його побудувати
Він знає, що якщо він не спробує, він помре в цих стінах.
9 жовтня 94 року — річниця скасування смертної кари
Йому вдається втеча і сам скасовує свою сумну долю
Лише кілька місяців у бігу, перш ніж приєднатися до сірих стін
Кілька неспокійних місяців свободи перед перефарбуванням стін забуття
Потім його поміщають безпосередньо в приміщення підвищеної безпеки
В одиночній камері 5 років сказав, що це все, що він заслужив
Коли він дивиться в дзеркало, він боїться того, що йому показує відображення
Він, правда, ніколи не був ніжним, але в’язниця зробила його виродком
Нещастя ніколи не приходять самі, спалахує СНІД, настає хвороба
Він помалу вмирає без сторонньої допомоги і в самій повній байдужості
1995 рік близький до виходу з в'язниці на кладовище
Потрійна терапія з’являється і м’яко повертає його на землю
Повернувся до життя і намагався побачити за залізними гратами
Він одружується з коханою, його почуття нарешті зігрівають атмосферу
Але його вирок, який все ще очікує на розгляд, закінчується в один поганий день
Для втечі і пограбування потрібно 30 років, кінець тунелю зів'яв
Але він зберігає надію на нього, він був так близький до смерті
Він почувається непереможним напевно, він знає, що одного разу він повернеться на вулицю
У 2000 році він почав писати, його нова зброя, щоб вижити проти системи
Він дряпає день і ніч, це вже не він, а його ручка
кровоточить
Він пише свою першу книгу і веде перший блог ув’язненого в Інтернеті
Його роботи пробивають броньовані двері і тепер нікого
може заперечувати
Що воно живе, що воно існує, що воно заново винаходить слово майбутнє
У 2008 році у нього народилася донька, і любов і життя більше не спогади
Взявся за ручки, часи піднятих рук минули
«Раніше я втік із зброєю
Сьогодні я втікаю до епістолярію»
Він виходить у січні 2010 року з проектами та віхами
Після 25 років у тунелі
Лоран приєднався до світла