| Раніше я був таким самотнім, я був таким блакитним
|
| Був час, коли я думав, що ніколи не побачу, як просяє кохання
|
| Я не міг знайти іскру надії, у повітрі була темрява
|
| Тоді я знайшов когось, тепер хмари зникли, і я бачу любов скрізь
|
| І я сказав: о я, о мій, милосердя, милосердя
|
| Тепер любов всюди
|
| Я сказав, ой, ну, потім зітхнув
|
| Земля, о боже, і любов скрізь
|
| Була жінка, про яку я чув, кажуть, щовечора вона плакала
|
| Про кохання, яке давно зів’яло й померло
|
| Одного разу вночі її спостерігали при повному світлі місяця
|
| З помахом стегна, піснею на губах і чоловіком у її кімнаті
|
| Вона сказала: «Ой, о, мій, милосердя, милосердя».
|
| Тепер любов всюди
|
| Вона сказала: ой, ну, потім зітхнула
|
| Земля, боже й о, любов скрізь
|
| Поруч зі мною жив чоловік, і я клянусь, що йому було важко на серці
|
| Не було сонця на його задньому ґанку, не квітів у його двору
|
| Він стверджував, що виглядав високо і низько, але любов не знайти
|
| Але для цього не знадобилося багато, просто дотик жінки, щоб перевернути його світ
|
| І він сказав: о я, о мій, милосердя, милосердя
|
| Тепер любов всюди
|
| Так, він сказав: ой, ну, потім зітхнув
|
| Земля, о боже, любов скрізь
|
| Я сказав: о я, о мій, милосердя, милосердя
|
| Тепер любов всюди
|
| І я сказав: ой, ну, і зітхнув
|
| Земля, о боже, і любов скрізь
|
| І я сказав: о я, о мій, милосердя, милосердя
|
| Тепер любов всюди
|
| І я сказав: ой, ну, і зітхнув
|
| Земля, о боже, і любов скрізь |