Переклад тексту пісні Пропавшая невеста - КняZz

Пропавшая невеста (оригінал)

Где увяз бы друг сохатый, вепрь, и медведь,
Там бродил мужик поддатый, искушая смерть.
Год назад его невеста сгинула и вот
Он во сне увидел место гибели посреди лесных болот.
Зачем иду туда, не знаю сам,
Не в радость одному скитаться по лесам.
Где силы взять мне что бы боль унять,
И то что есть как неизбежное принять.
Толи спьяну показалось, крикнул, вот те, на.
Из болотной топи на него глядит она.
Понял он, что цепенеет и не сделать шаг,
Чем-то очень жутким веет, стынет сердце, разум застилает мрак.
Зачем иду туда, не знаю сам,
Не в радость одному скитаться по лесам.
Где силы взять мне что бы боль унять,
И то что есть как неизбежное принять.
Собравшись с силами, мужик попятился назад,
И протрезвев бежал в село, тот проклиная взгляд.
Под вечер сняло как рукой желание горевать,
И стало тошно от того что думал помирать.
Но почему-то снова тянет в сторону болот,
Знахарка молвила ему что это приворот.
И что утопший на дне покоя не найдет,
Пока избранника с собой не заберет.
Зачем иду туда, не знаю сам,
Не в радость одному скитаться по лесам.
Где силы взять мне что бы боль унять,
И то что есть как неизбежное принять.

Пропавшая невеста (переклад)

Де б ув'язнув друг сохатий, вепр, і ведмідь,
Там тинявся мужик підданий, спокушаючи смерть.
Рік тому його наречена згинула і ось
Він уві сні побачив місце загибелі посеред лісових боліт.
Навіщо йду туди, не знаю сам,
Не в радість одному блукати лісами.
Де сили взяти мені що біль угамувати,
І те, що є як неминуче прийняти.
Толі сп'яну здалося, крикнув, ось ті на.
З болотяного драговини на нього дивиться вона.
Зрозумів він, що ціпеніє і не зробити крок,
Чимось дуже моторошним віє, холоне серце, розум застилає морок.
Навіщо йду туди, не знаю сам,
Не в радість одному блукати лісами.
Де сили взяти мені що біль угамувати,
І те, що є як неминуче прийняти.
Зібравшись із силами, мужик позадкував назад,
І протрезвівши біг у село, той проклинаючи погляд.
Надвечір зняло як рукою бажання горювати,
І стало нудно від того, що думав помирати.
Але чомусь знову тягне убік боліт,
Знахарка казала йому, що це приворот.
І що втоплений на дні спокою не знайде,
Поки що обранця з собою не забере.
Навіщо йду туди, не знаю сам,
Не в радість одному блукати лісами.
Де сили взяти мені що біль угамувати,
І те, що є як неминуче прийняти.