Переклад тексту пісні Верка, Надька и Любка - Александр Башлачёв

Верка, Надька и Любка (оригінал)

Когда дважды два было только четыре,
Я жил в небольшой коммунальной квартире.
Работал с горшком, и ночник мне светил,
Но я был дураком и за свет не платил.
Я грыз те же книжки с чайком вместо сушки,
Мечтал застрелиться при всех из Царь-пушки,
Ломал свою голову ввиде подушки.
Эх, вершки-корешки!
От горшка до макушки
Обычный крестовый дурак.
— Твой ход, — из болот зазывали лягушки.
Я пятился задом, как рак.
Я пил проявитель, я пил закрепитель,
Квартиру с утра превращал в вытрезвитель,
Но не утонул ни в стакане, ни в кубке.
Как шило в мешке — два смешка, три насмешки —
Набитый дурак, я смешал в своей трубке
И разом в орла превратился из решки.
И душу с душком, словно тело в тележке,
Катал я и золотом правил орешки,
Но чем-то понравился Любке.
Муку через муку поэты рифмуют.
Она показала, где раки зимуют.
Хоть дело порой доходило до драки —
Я Любку люблю!
А подробности — враки.
Она даже верила в это сама.
Мы жили в то время в холерном бараке
Холерой считалась зима.
И Верка-портниха сняла с Любки мерку —
Хотел я ей на зиму шубу пошить.
Но вдруг оказалось, что шуба — на Верку.
Я ей предложил вместе с нами пожить.
И в картах она разбиралась не в меру —
Ходила с ума эта самая Вера.
Очнулась зима и прогнала холеру.
Короче стал список ночей.
Да Вера была и простой и понятной,
И снегом засыпала белые пятна,
Взяла агитацией в корне наглядной
И воском от тысяч свечей.
И шило в мешке мы пустили на мыло.
Святою водой наш барак затопило.
Уж намылились мы, но святая вода
На метр из святого и твердого льда.
И Вера из шубы скроила одьяло.
В нем дырка была — прям так и сияла.
Закутавшись в дырку, легли на кровать
И стали, как раки, втроем зимовать.
Но воду почуяв — да сном или духом —
В матросской тельняшке явилась Надюха.
Я с нею давно грешным делом матросил,
Два раза матрасил, да струсил и бросил.
Не так молода, но совсем не старуха,
Разбила паркеты из синего льда.
Зашла навсегда попрощаться Надюха,
Да так и осталась у нас навсегда.
Мы прожили зиму активно и дружно.
И главное дело — оно нам было не скучно.
И кто чем богат, тому все были рады.
Но все-таки просто визжали они,
Когда рядом с ритмами светской эстрады
Я сам, наконец, взял гитару в клешни.
Не твистом свистел мой овраг на горе.
Я все отдавал из того, что дано.
И мозг головной вырезал на коре:
Надежда плюс Вера плюс Саша плюс Люба
Плюс тетя Сережа плюс дядя Наташа…
Короче, не все ли равно.
Я пел это в темном холодном бараке
И он превращался в обычный дворец.
Так вот что весною поделывают раки!
И тут оказалось, что я — рак-отец.
Сижу в своем теле, как будто в вулкане.
Налейте мне свету из дырки окна!
Три грации, словно три грани в стакане.
Три грани в стакане, три разных мамани,
три разных мамани, а дочка одна.
Но следствия нет без особых причин.
Тем более, вроде не дочка, а сын.
А может — не сын, а может быть — брат,
Сестра или мать или сам я — отец,
А может быть весь первомайский парад!
А может быть город весь наш — Ленинград!..
Светает.
Гадаю и наоборот.
А может быть — весь наш советский народ.
А может быть, в люльке вся наша страна!

(переклад)

Коли двічі дві було лише чотири,
Я жив в невеликій комунальній квартирі.
Працював з горщиком, і ночник мені світив,
Але я був дурнем і за світло не платив.
Я гриз ті же книжки з чайком замість сушіння,
Мріяв застрелитися при всіх із Цар-гармати,
Ломав свою голову через подушки.
Ех, вершки-корінці!
Від горщика до верхівки
Звичайний хрестовий дурень.
— Твій хід, — із боліт зазивали жаби.
Я відступив задом, як рак.
Я пив проявник, я пив закріплювач,
Квартиру з ранку перетворював на витверезник,
Але не потонув ні в склянці, ні в кубку.
Як шило в мішці — два смішки, три глузування —
Набитий дурень, я змішав у своїй трубці
І разом в орла перетворився з решки.
І душу з душкою, немов тіло в візка,
Катал я і золотом правил горішки,
Але чимось сподобався Любці.
Борошно через борошно поети римують.
Вона показала, де раки зимують.
Хоча справа часом доходила до бійки —
Я Люблю люблю!
А подробиці — брехня.
Вона навіть вірила в це сама.
Ми жили в той час у холерному бараку
Холерою вважалася зима.
І Вірка-кравчиня зняла з Любки мірку —
Хотів я їй на зиму шубу пошити.
Але раптом виявилося, що шуба на верку.
Я запропонував разом з нами пожити.
І в картах вона розбиралася не в міру —
Ходила з розуму ця сама Віра.
Прокинулася зима і прогнала холеру.
Коротше став список ночей.
Так Віра була і простою і зрозумілою,
І снігом засипала білі плями,
Взяла агітацією в корені наочній
І воском від тисяч свічок.
І шило в мішку ми пустили на мило.
Святою водою наш барак затопило.
Вже намилилися ми, але свята вода
На метр зі святого та твердого льоду.
І Віра з шуби скроїла вдягло.
В ньому дірка була — прямий так і сяяла.
Закутавшись у дірку, лягли на ліжко
І стали, як раки, втрьох зимувати.
Але воду відчувши — так сном чи духом —
У матроській тільнику з'явилася Надюха.
Я з нею давно грішною справою матросив,
Двічі матрасил, так струмив і кинув.
Не так молода, але зовсім не стара,
Розбила паркети із синього льоду.
Зайшла назавжди попрощатися Надюха,
Так так і залишилась у нас назавжди.
Ми прожили зиму активно і дружно.
І головна справа — воно нам було не нудно.
І хто чим багатий, тому всі були раді.
Але все-таки просто верещали вони,
Коли поруч із ритмами світської естради
Я сам, нарешті, взяв гітару в клешні.
Нетвистом свистів мій яр на горі.
Я все віддавав з того, що дано.
І мозок головний вирізав на корі:
Надія плюс Віра плюс Саша плюс Люба
Плюс тітка Сергія плюс дядько Наташа…
Коротше, не все рівно.
Я заспівав це в темному холодному бараку
І він перетворювався на звичайний палац.
Так ось що навесні роблять раки!
І тут виявилося, що я — рак-батько.
Сиджу в своєму тілі, наче в вулкані.
Налийте мені світла з дірки вікна!
Три грації, немов три грані в склянці.
Три грані в склянці, три різних мами,
три різні мами, а дочка одна.
Але наслідків немає без особливих причин.
Тим більше, ніби не дочка, а син.
А може — не син, а може бути — брат,
Сестра чи мати чи сам я — батько,
А може бути весь першотравневий парад!
А може бути місто весь наш — Ленінград!
Світає.
Гадаю і навпаки.
А може бути весь наш радянський народ.
А може бути, в люльці вся наша країна!