Переклад тексту пісні Случай в Сибири - Александр Башлачёв

Случай в Сибири (оригінал)

Пока дышу, пока пою и пачкаю бумагу
Я слышу звон.
На том стою.
А там глядишь — и лягу.
Бог даст — на том и лягу.
К чему клоню?
Да так, пустяк.
Вошел и вышел случай.
Я был в Сибири.
Был в гостях.
В одной веселой куче.
Какие люди там живут!
Как хорошо мне с ними!
А он… Не помню, как зовут.
Я был не с ним.
С другими.
А он мне — пей!
— и жег вином.
— Кури!
— и мы курили.
Потом на языке одном о разном говорили.
Потом на языке родном о разном говорили.
И он сказал: — Держу пари — похожи наши лица,
Но все же, что ни говори, я — здесь, а ты — в столице.
Он говорил, трещал по шву: мол, скучно жить в Сибири.
Вот в Ленинград или в Москву…
Он показал бы большинству
И в том и в этом мире.
— А здесь чего?
Здесь только пьют.
Мечи для них бисеры.
Здесь даже бабы не дают.
Сплошной духовный неуют
Коты как кошки, серы.
— Здесь нет седла, один хомут.
Поговорить — да не с кем.
Ты зря приехал.
Не поймут.
Не то, что там — на Невском.
— Ну как тут станешь знаменит —
Мечтал он сквозь отрыжку.
Да что там у тебя звенит?
— Какая мелочишка?
Пока я все это терпел и не спускал ни слова,
Он взял гитару и запел.
Пел за Гребенщикова.
Мне было жаль себя, Сибирь, гитару и Бориса.
Тем более, что на Оби мороз всегда за тридцать.
Потом окончил и сказал, что снег считает пылью.
Я встал и песне подвязал оборванные крылья.
И спел свою, сказав себе: — Держись!
— играя кулаками.
А он сосал из меня жизнь глазами-слизняками.
Хвалил он: — Ловко врезал ты по ихней красной дате.
И начал вкручивать болты про то, что я — предатель.
Я сел, белее, чем снега.
Я сразу онемел как мел.
Мне было стыдно, что я пел.
За то, что он так понял.
Что смог дорисовать рога, что смог дорисовать рога
Он на моей иконе.
— Как трудно нам — тебе и мне — шептал он,
Жить в такой стране и при социализме.
Он истину топил в говне.
За клизмой ставил клизму.
Тяжелым запахом дыша,
Меня кусала злая вша.
Чужая тыловая вша.
Стучало в сердце.
Звон в ушах.
— Да что там у тебя звенит?
И я сказал: — Душа звенит.
Обычная душа.
— Ну ты даешь… Ну ты даешь!
Чем ей звенеть?
Ну ты даешь —
Ведь там одна утроба.
С тобой тут сам звенеть начнешь.
И я сказал: — Попробуй!
Ты не стесняйся.
Оглянись.
Такое наше дело.
Проснись.
Да хорошо встряхнись.
Да так, чтоб зазвенело.
Зачем живешь?
Не сладко жить.
И колбаса плохая.
Да разве можно не любить?
Вот эту бабу не любить, когда она такая!
Да разве ж можно не любить?
Да разве ж можно хаять?
Не говорил ему за строй.
Ведь сам я — не в строю.
Да строй — не строй.
Ты только строй.
А не умеешь строить — пой.
А не поешь — тогда не плюй.
Я — не герой.
Ты — не слепой.
Возьми страну свою.
Я первый раз сказал о том, мне было нелегко.
Но я ловил открытым ртом родное молоко.
И я припал к ее груди, я рвал зубами кольца.
Была дорожка впереди.
Звенели колокольца.
Пока пою, пока дышу, дышу и душу не душу,
В себе я многое глушу.
Чего б не смыть плевка?!
Но этого не выношу.
И не стираю.
И ношу.
И у любви своей прошу хоть каплю молока.

(переклад)

Поки дихаю, поки співаю і ¦пачкаю папір
Я чую дзвін.
На цьому стою.
А там дивишся — і лягу.
Бог дасть - на тому і лягу.
До чого клоню?
Так, так, дрібниця.
Увійшов і вийшов випадок.
Я був у Сибіру.
Був у гостях.
В одній веселій купі.
Які люди там мешкають!
Як добре мені з ними!
А він... Не пам'ятаю, як звати.
Я був не з ним.
З іншими.
А він мені — пий!
—іжег вином.
— Кури!
— і ми палили.
Потім на мові одному про різні говорили.
Потім на рідній мові про різне говорили.
І он сказав: — Тримаю парі — схожі наші обличчя,
Але все ж, що ні говори, я — тут, а ти — в столиці.
Він говорив, тріщав по шву: мовляв, нудно жити в Сибіру.
Ось у Ленінград або в Москву ...
Він показав би більшості
І в том і в цьому світі.
— А тут чого?
Тут лише п'ють.
Мечі для них бісери.
Тут навіть баби не дають.
Суцільний духовний незатишок
Коти, як кішки, сірки.
— Тут немає сідла, один хомут.
Поговорити — так не з ким.
Ти даремно приїхав.
Не зрозуміють.
Не те, що там — на Невському.
— Ну як тут станеш знаменитим —
Мріяв він крізь відрижку.
Що там у тебе дзвонить?
— Який дріб'язок?
Поки я все це терпів і не спускав жодного слова,
Він узяв гітару і заспівав.
Співав за Гребєнщикова.
Мені було шкода себе, Сибір, гітару та Бориса.
Тим більше, що на Обі мороз завжди за тридцять.
Потім закінчив і сказав, що сніг вважає пилом.
Я встав і пісні підв'язав обірвані крила.
І заспівав свою, сказавши собі: — Тримайся!
— граючи кулаками.
А він смоктав із мене життя очима-слимаками.
Хвалив він: — спритно врізав ти за їхньою червоною датою.
І почав вкручувати болти про те, що я — зрадник.
Я сів, біліший, ніж снігу.
Я відразу онімів як крейда.
Мені було соромно, що я заспівав.
За те, що він так зрозумів.
Що зміг домалювати роги, що зміг домалювати роги
Він на моїй іконі.
— Як важко нам — тобі й мені — шепотів він,
Жити в такій країні і за соціалізму.
Він істину топив у гівні.
За клізмою ставив клізму.
Тяжким запахом дихаючи,
Мене кусала зла воша.
Чужа тилова воша.
Стукало в серці.
Дзвін у вухах.
— Так що там у тебе дзвенить?
І я сказав: — Душа дзвенить.
Звичайна душа.
— Ну ти даєш… Ну ти даєш!
Чим їй дзвонити?
Ну ти даєш -
Адже там одна утроба.
З тобою тут сам дзвонити почнеш.
І я сказав: — Спробуй!
Ти не соромся.
Оглянься.
Така наша справа.
Прокинься.
Так добре струсись.
Так, щоб дзвеніло.
Навіщо живеш?
Не солодко жити.
І Ковбаса погана.
Так хіба можна не любити?
Ось цю бабу не любити, коли вона така!
Та хіба ж можна не любити?
Так хіба ж можна хаяти?
Не говорив йому за буд.
Адже сам я — не будую.
Так буд — не буд.
Ти тільки стрій.
А не вмієш будувати — співай.
А не співаєш — тоді не плюй.
Я - не - герой.
Ти—не сліпий.
Візьми свою країну.
Я перший раз сказав про те, мені було нелегко.
Але я ловив відкритим ротом рідне молоко.
І я припав до її груди, я рвав зубами кільця.
Була стежка попереду.
Дзвінчали дзвіниці.
Поки співаю, поки дихаю, дихаю і душу не душу,
У собі я багато чого глушу.
Чого б не змити плювка?!
Але цього не виношу.
І не праю.
І ношу.
І у любові своєму прошу хоч краплю молока.