Переклад тексту пісні Посошок - Александр Башлачёв

Посошок (оригінал)

Эх, налей посошок, да зашей мой мешок-
На строку — по стежку, а на слова — по два шва.
И пусть сырая метель все кроит канитель
И пеньковую пряжу плетет в кружева.
Отпевайте немых!
А я уж сам отпоюсь.
А ты меня не щади — срежь ударом копья.
Но гляди — на груди повело полынью.
Расцарапав края, бьется в ране ладья.
И запел алый ключ, закипел, забурлил,
Завертело ладью на веселом ручье.
А я еще посолил, рюмкой водки долил,
Размешал и поплыл в преисподнем белье.
Так плесни посошок, да затяни ремешок
Богу, Сыну и Духу весло в колесо.
И пусть сырая метель мягко стелет постель
И земля грязным пухом облепит лицо.
Перевязан в венки мелкий лес вдоль реки.
Покрути языком — оторвут с головой.
У последней заставы блеснут огоньки,
И дорогу штыком преградит часовой.
— Отпусти мне грехи!
Я не помню молитв.
Но если хочешь — стихами грехи замолю,
Но объясни — я люблю оттого, что болит,
Или это болит оттого, что люблю?
Ни узды, ни седла.
Всех в расход.
Все дотла.
Но кое-как запрягла.
И вон — пошла на рысях!
Не беда, что пока не нашлось мужика.
Одинокая баба всегда на сносях.
И наша правда проста, но ей не хватит креста
Из соломенной веры в «спаси-сохрани».
Ведь святых на Руси — только знай выноси.
В этом высшая мера.
Скоси-схорони.
Так что ты, брат, давай, ты пропускай, не дури!
Да постой-ка, сдается и ты мне знаком…
Часовой всех времен улыбнется: — Смотри!
-
И подымет мне веки горячим штыком.
Так зашивай мой мешок, да наливай посошок!
На строку — по глотку, а на слова — и все два.
И пусть сырая метель все кроит белый шелк,
Мелко вьет канитель да плетет кружева…

Посошок (переклад)

Ех, налий ціпок, та заший мій мішок-
На рядок — по стібку, а на слова — по два шви.
І нехай сира хуртовина все кроїть канитель
І прядив'яну пряжу плете в мережива.
Відспівуйте німих!
А я уже сам відпоюсь.
А ти мене не щади — ріж ударом списа.
Але дивися— на грудях повело полином.
Роздряпавши краї, б'ється в рані човна.
І заспівав червоний ключ, закипів, завирував,
Закрутіло човном на веселому струмку.
А я ще посолив, чаркою горілки долив,
Розмішав і поплив у пекло білизну.
Так плісни палицю, так затягни ремінець
Богу, Сину і Духу весло в колесо.
І нехай сира хуртовина м'яко стеле постіль
І земля брудним пухом обліпить обличчя.
Перев'язаний у вінки дрібний ліс уздовж річки.
Покрути мовою - відірвуть з головою.
В останній застави блиснуть вогники,
І дорогу багнетом перегородить вартовий.
— Відпусти мені гріхи!
Я не пам'ятаю молитов.
Але якщо хочеш — віршами гріхи замолю,
Але поясни — я люблю від того, що болить,
Чи це болить через те, що люблю?
Ні узди, ні сідла.
Усіх у витрату.
Всі вщент.
Але якось запрягла.
І вонь— пішла на рисях!
Не біда, що поки не знайшлося мужика.
Самотня баба завжди на сносах.
І наша правда проста, але їй не вистачить хреста
Із солом'яної віри в «рятуй-збережи».
Адже святих на Русі — тільки знай виноси.
У цьому вищий захід.
Скоси-поховай.
Так що ти, брате, давай, ти пропускай, не дури!
Так, стривай-но, здається і ти мені знайомий.
Годинник усіх часів усміхнеться: — Дивись!
-
І підніме мені повіки гарячим багнетом.
Так зашивай мій мішок, та наливай ціпок!
На рядок — по ковтку, а на слова — і всі два.
І нехай сира хуртовина все кроїть білий шовк,
Дрібно в'є канитель та плете мережива.