| Ми ненавмисно могли доторкнутися до зірок
|
| І ми ненароком без каміння склали руки
|
| ми зробили кроки
|
| Ходьба між землею і вогнем
|
| А ми без страху сидимо на стовбурі дерева
|
| А сьогодні я прошу місяць зійти
|
| Доторкніться до нього та надихайтеся
|
| Скажіть 100 слів, не думаючи ні про що
|
| Скажи хто я
|
| Ми ненавмисно летимо крізь туман
|
| І не бажаючи залишати час на очікуванні
|
| Той поцілунок, який ми ледь не подарували один одному, залишився неушкодженим
|
| І я продовжую сподіватися, що одного дня ми зможемо це зробити
|
| А сьогодні я прошу місяць зійти
|
| Простягни руку, щоб доторкнутися та надихнути мене
|
| Скажіть 100 слів, не думаючи ні про що
|
| Скажи хто я
|
| І розмовляти з повітрям, яким дихаєш
|
| що я плачу в твоїх очах
|
| І що я говорю твоїм голосом
|
| Те, що я змінююсь, шукає надію
|
| Від ностальгії та натхнення
|
| І тому відчуй, що ти є частиною саду
|
| В якому тобі дві квітки
|
| Хто бачив гілки, що не народжуються вживу
|
| У колисці того, що колись було
|
| І дощ, що мочить мене, що мочить нас
|
| Корінь нашого буття, я відчуваю тебе ближче
|
| А сьогодні я прошу місяць зійти
|
| Простягни руку, щоб доторкнутися та надихнути мене
|
| Скажіть 100 слів, не думаючи ні про що
|
| Скажи хто я
|
| І розмовляти з повітрям, яким дихаєш
|
| що я плачу в твоїх очах
|
| І що я говорю твоїм голосом
|
| Те, що я змінююсь, шукає надію
|
| Від ностальгії та натхнення |