Переклад тексту пісні Тамара - Рем Дигга

Тамара (оригінал)

А-ё!
Костянский!
А-ёу!
Маркел.
Давай!
Жду вас, братики.
Жду.
Я тебя заметил, как-то в первый раз в поле утром мельком сдалека.
Это что за невидаль такая, чудо, о - или как?
(Ага!)
Ты была с батей в поле, в платье белом белей, чем облака -
И вдоль села молча вдаль текла наша Дон река.
О что же стало вдруг со мной тогда там, мне поведай - Тихий Дон.
Я в поле утром будто чудо встретил - было это или сон?
В лицо мне ветер дул, я вкопанный будто там стоял тогда без слов;
Это девочка из снов!
Девочка из снов?
Девочка из снов!
Девочка из снов!
И разливалась там заря по берёзам, соснам да по тополям;
Половинам по лугам - там не бывали, если не понять.
Катится медленно вверх солнышко в зенит, взгляд её пленит.
Давай, давай, давай, парень - не тяни.
И вот, уже где-то вечером говорил "Люблю" серьёзно тебе я.
Ты отводила в сторону от меня свои волшебные глаза.
А я, по щёкам твоим красным всё распутал сразу между строк.
Я по сусекам полазил всем и взял смотался после живо на базар
И у бабы там я добыл шёлковый, сиреневый платок.
Не молчи - прошу, Тамара.
Не молчи - прошу, не надо.
Не молчи - прошу, Тамара.
Не молчи - прошу, не надо.
А как пах, как цвёл;
Звал пчёл фиолетовый чабрец.
Для нас всё, как сон -
Украл в ночь дочь батяный юнец.
Шептала река нам: "Вы будете в месте".
Ты бегала из дома боялась, если.
И пели нам филины милые песни.
Нам было так, как будто бы мы знали с детства.
В долинах чудных цветов
Твой румянец и дрожь мне все сказали без слов.
Укрывали любимые нами невинные степи поля.
Остановить нас было нельзя, падало тихо платье с тебя.
Ты загадай - краса, на небе падает звезда,
Чтобы были вмести мы всегда, тревоги все свои оставь.
Украла сердце пацана, отдала душу до конца.
Теперь, я весь твой - сама признай, руку просить мне у отца.
Не буди зарю так рано.
Не буди - молю, Тамара.
Не буди зарю так рано.
Не буди - молю, Тамара.
Но как-то раз тебя увидел я, тебя в слезах увидел я.
Чего с тобой, моя краса?
Чего полны росы глаза?
Скажи мне: ну же, не молчи;
ты не терзай меня!
Что за такая злая тайна?
Я знаю, всё это - моя вина.
Не дождь ведь щёки намочил тебе сейчас, правильно?
И закралась в голову дума-тайна.
Упали всхлипы Томины в душу камнем.
Слушать боязно было, но стоял я;
Трогала локоны ветром плавно.
И тучи плыли, тучи злые по небу серому -
И Тамара смотрела на них так странно.
Пришла беда - не так ли?
И гром гремел лишь барабаном.
И всё сказала мне тогда она.
Что не слово в меня - то рана
Про пузана-отца и "молодого кабана",
И их большие планы.
Про золото, камни, бриллианты;
Про свадьбу и большую хату;
Про то, что пьяный сын
Рвал платье на ней, её убив когда-то.
Тогда кричала она:
"Боже, нет! Боже, Боже, нет!"
Когда творил грех сын кулака.
И теперь, ей жизни больше нет -
Завязал: по ногам, по рукам.
Нас немощь вечно манит всех.
Как-то забыть, прожить ураган.
Но увидел слёзы на лице -
И закипела кровь Казака.
Шумят колёса, рельсы, шпалы -
Едет поезд запоздалый.
В горле ком, мыслей в голове валом.
Сколько лет тут не бывал я.
Леса, поля, дома, да пашни
И малыши в вагон нам машут.
Глаза надуло ветром влажным.
Ма, что же ехать мне так страшно?
Где был Тамарин дом - на месте том
Теперь только везде пырей да бурьян.
И стали пустыми, негодными
Тропы забытые все, где с ней я гулял.
Ива наша та же краше даже, но
Куда подевался любимый наш клён?
Воля, водка, с собой о своём.
Все эти молчуны степи-степи.
Душа смутно тоска трепет, трепет.
Сколько же времени здесь я не был?
Когда кота съели цепи.
А Дон течёт тихо мерно-мерно;
Мне о том, что было шепчет волна.
И душу рвёт-сверлит скверн[а|о]
Что меня давно забыла она.
Забыла она!
Ой, да, Тамара!
Ой, да, ой, да, Тамара!
Ой, да, Тамара!
Ой, да, ой, да, Тамара!
Ой, да, Тамара!
Ой, да, ой, да, Тамара!
Ой, да, Тамара!
Ой, да, ой, да, Тамара!
Ой, да, Тамара!
Ой, да, ой, да, Тамара!
Ой, да, Тамара!
Ой, да, ой, да, Тамара!
Ой, да, Тамара!
Ой, да, ой, да, Тамара!
Ой, да, Тамара!
Ой, да, ой, да, Тамара!
Появись - молю, Тамара...
Всё...

Тамара (переклад)

А-е!
Костянський!
А-йоу!
Маркел.
Давай!
Чекаю на вас, братики.
Чекаю.
Я тебе помітив, якось уперше в полі зранку мигцем здалеку.
Це що за дивина така, диво, про - чи як?
(Ага!)
Ти була з батею в полі, у сукні білій, ніж хмари -
І вздовж села мовчки вдалину текла наша Дон річка.
Про що сталося раптом зі мною тоді там, мені повідай - Тихий Дон.
Я в полі вранці ніби чудо зустрів – було це чи сон?
В обличчя мені вітер дмухав, я вкопаний ніби там стояв тоді без слів;
Це дівчинка зі снів!
Дівчинка зі снів?
Дівчинка зі снів!
Дівчинка зі снів!
І розливалася там зоря по березах, соснам та по тополі;
Половинам по луках - там не бували, якщо не зрозуміти.
Котиться повільно вгору сонечко в зеніт, погляд її полонить.
Давай, давай, давай, хлопець – не тягни.
І ось, уже десь увечері говорив "Люблю" серйозно тобі я.
Ти відводила убік від мене свої чарівні очі.
А я, по щоках твоїм червоним все розплутав відразу між рядками.
Я по засіках полазив усім і взяв змотався після швидко на ринок
І в баби там я добув шовкову, бузкову хустку.
Не мовчи – прошу, Тамара.
Не мовчи – прошу, не треба.
Не мовчи – прошу, Тамара.
Не мовчи – прошу, не треба.
А як пах, як цвіт;
Звал бджіл фіолетовий чебрець.
Для нас все, як сон -
Вкрав у ніч дочку батяний молодик.
Шептала річка нам: "Ви будете на місці".
Ти бігала з дому, боялася, якщо.
І співали нам пугачі милі пісні.
Нам було так, начебто ми знали з дитинства.
У долинах чудових квітів
Твій рум'янець і тремтіння мені все сказали без слів.
Укривали улюблені нами безневинні степи поля.
Зупинити нас було не можна, падало тихо сукню з тебе.
Ти загадай - краса, на небі падає зірка,
Щоб ми були завжди, тривоги всі свої залиши.
Вкрала серце пацана, віддала душу до кінця.
Тепер, я весь твій - сама визнай, просити руку мені в батька.
Не буди світанку так рано.
Не буди – благаю, Тамара.
Не буди світанку так рано.
Не буди – благаю, Тамара.
Але одного разу тебе побачив я, тебе в сльозах побачив я.
Чого з тобою, моя краса?
Чого сповнені роси ока?
Скажи мені: ну ж, не мовчи;
ти не мукай мене!
Що за така зла таємниця?
Я знаю, все це моя вина.
Адже не дощ щоки намочив тобі зараз, правильно?
І закралася на думку дума-таємниця.
Впали схлипи Томіни в душу каменем.
Слухати було боязно, але стояв я;
Торкала локони вітром плавно.
І хмари пливли, хмари злі по небу сірому.
І Тамара дивилася на них так дивно.
Прийшла біда – чи не так?
І грім гримів лише барабаном.
І все сказала мені тоді вона.
Що не слово в мене – то рана
Про пузана-батька та "молодого кабана",
І їхні великі плани.
Про золото, каміння, діаманти;
Про весілля та велику хату;
Про те, що п'яний син
Рвав сукню на ній, її колись вбивши.
Тоді кричала вона:
"Боже, ні! Боже, Боже, ні!"
Коли чинив гріх син кулака.
І тепер, їй життя більше немає.
Зав'язав: по ногах, по руках.
Нас неміч завжди вабить усіх.
Якось забути, прожити ураган.
Але побачив сльози на обличчі -
І закипіла кров Козака.
Шумлять колеса, рейки, шпали -
Їде потяг запізнілий.
У горлі ком, думок у голові валом.
Скільки років тут я не бував.
Ліси, поля, будинки, та ріллі
І малюки у вагон нам махають.
Очі надуло вітром вологим.
Ма, що ж їхати мені так страшно?
Де був Тамарін будинок - на місці тому
Тепер тільки скрізь пирій та бур'ян.
І стали порожніми, непридатними
Стежки забуті всі, де з нею я гуляв.
Іва наша та сама красивіша навіть, але
Куди подівся улюблений наш клен?
Воля, горілка, із собою про своє.
Усі ці мовчуни степу-степу.
Душа невиразно туга трепет, трепет.
Скільки часу я не був?
Коли кота з'їли ланцюги.
А Дон тече тихо мірно-мірно;
Мені про те, що було шепоче хвиля.
І душу рве-свердлить скверн[а|о]
Що мене давно забула вона.
Забула вона!
Ой, так, Тамара!
Ой, так, ой, так, Тамара!
Ой, так, Тамара!
Ой, так, ой, так, Тамара!
Ой, так, Тамара!
Ой, так, ой, так, Тамара!
Ой, так, Тамара!
Ой, так, ой, так, Тамара!
Ой, так, Тамара!
Ой, так, ой, так, Тамара!
Ой, так, Тамара!
Ой, так, ой, так, Тамара!
Ой, так, Тамара!
Ой, так, ой, так, Тамара!
Ой, так, Тамара!
Ой, так, ой, так, Тамара!
З'явись - благаю, Тамара...
Усе...