Переклад тексту пісні На юг - Рем Дигга

На юг (оригінал)

Мой огонь не потух, он внутри.
С ним во тьму иду, полный им.
Туда вперёд стоит, где грозный вид.
В небо тянутся худые, больные кроны ив.
Мой путь далёк, в ту степь зла, я угрюмый путник.
Мой рэп - дар, её укутал лучше, в мрак.
Сел, сам жду кулака над головой.
Нам все знак.
Я поневоле недовольный сукин сын.
На поле боя пропускаю хуки в щи.
Довольно больно, кто-то бы напуган был.
Но я пру, как бык, а они бьют, как ты.
По полям в сапогах, мимо нив и мин.
Мы - они, тир един.
Сошел с оси в дыру, мир летит..
Беру щит и меч, хочу жить и быть.
Уходит караван во тьму вдаль,
Там ивы чёрные-чёрные, жуть, мрак.
Там реки мёртвых рыб, павших птиц, павших нас,
Но я вернусь, знай.
Лапа раздора как плющ, как спрут
Если поверну, меня не поймут.
Родная, не горюй, не зови, не забудь.
Когда там, вдали, растворюсь в дыму.
Выходит караван на юг, уходит в темноту.
Каждый взял свою мечту, чтобы она грела там в аду.
Новая боль - забытый сон.
Дослан в патронник патрон.
Кто покусился на мой дом, будет похоронен в нём.
Уходит караван на юг, там, где с дерева чехлы дают в дар.
Где демоны войны поют нам всем.
Раскаленными дулами в такт, е.
Бить и бить - это мой инстинкт,
Если мир как ринг, если он в крови.
За спиной мой дом, там мой ангел спит,
Открыл рот на них, сука?
Не вопрос, лови!
Уходит караван на юг рано поутру.
В руках держу любовь, молчу.
Я просто не дышу.
Трогаю пряди жгучи рукой.
Просто их гладить лучше всего.
Но демонов видели здесь за рекой,
И снова собирают мужиков.
Уходит караван на юг, набитый донельзя разгруз.
Свинцовые слезы травят на пульс.
Слезы совсем другие на вкус.
Собираюсь в путь, как все.
С нею я пять минут тут, как сел.
Грею в руках, держу, жду рассвет.
Осколки былого приходят ко мне
На лугах зелёных в траве.
Я целовал колени, горел,
Вольный, как ветер с этих степей.
Ох, если б я знал о с*ке войне,
Что задымят родные поля,
Ты закричишь: "Смотри, нивы горят!"
Но я тебе клянусь: кто ступил с мечом,
Родная, сюда - он это сделал зря.
Уходит караван на юг, горизонт вдали кровью залит.
Запах пота там, пороха, пойла, запах жженой конопли.
Грязная лапа лезет в мой дом.
Бесцеремонный мерзкий г*ндон.
Время показать клыки.
Кто здесь папа, ферзь кто и дон.
Накрытый бруствер сдул всех.
Малый успех.
Но мы - ненужный груз двести.
Далее путь в лес.
Демоны где там, за рекою.
Взгляд тени ловит под козырьком.
Караван ожил?
Родной земле поклон.
Кто я без этих полей?
Ну кто я без этих полей, скажи мне.
Стонут те, что в огне, и мне с ними только гореть.
Кто без этих волос?
Кто без этих я рук, родных мне?
За их жизнь готов умереть.
Моя Родина, родная, добрая земля.
Моя Родина, одна ты у меня.
Родина, терпи!
Родная земля.
Моя Родина, одна ты у меня...

(переклад)

Мій вогонь не згас, він усередині.
З ним у пітьму йду, сповнений ним.
Туди вперед стоїть де грізний вигляд.
У небо тягнуться худі, хворі на крони верб.
Мій шлях далекий, у той степ зла, я похмурий мандрівник.
Мій реп - дар, її укутав краще, у морок.
Сів, сам чекаю кулака над головою.
Нам усе знак.
Я невдоволений сучий син.
На полі бою пропускаю хуки до щи.
Досить боляче, хтось наляканий був би.
Але я пру як бик, а вони б'ють, як ти.
По полях у чоботях, повз нив і мін.
Ми – вони, тир єдиний.
Зійшов з осі в дірку, світ летить.
Беру щит та меч, хочу жити і бути.
Іде караван у темряву вдалину,
Там верби чорні-чорні, жах, морок.
Там річки мертвих риб, полеглих птахів, полеглих нас,
Але я повернусь, знай.
Лапа розбрату як плющ, як спрут
Якщо поверну, мене не зрозуміють.
Рідна, не журись, не клич, не забудь.
Коли там, вдалині, розчинюсь у диму.
Виходить караван на південь, іде у темряву.
Кожен узяв свою мрію, щоб вона гріла там у пеклі.
Новий біль – забутий сон.
Надісланий у патронник патрон.
Хто покусився на мій будинок, буде похований у ньому.
Іде караван на південь, там, де з дерева чохли дають у дарунок.
Де демони війни співають нам усім.
Розпеченими дулами в такт, тобто.
Бити і бити – це мій інстинкт,
Якщо світ як ринг, якщо він у крові.
За спиною мій будинок, там мій янгол спить,
Відкрив рота на них, сука?
Не питання, лови!
Іде караван на південь рано вранці.
У руках тримаю кохання, мовчу.
Я просто не дихаю.
Торкаюся пасма пекучи рукою.
Просто їх прасувати найкраще.
Але демонів бачили тут за річкою,
І знову збирають мужиків.
Іде караван на південь, набитий досі розвантаження.
Свинцеві сльози цькують на пульс.
Сльози зовсім інші на смак.
Збираюся в дорогу, як усі.
З нею я п'ять хвилин тут, як сів.
Грею в руках, тримаю, чекаю світанку.
Уламки колишнього приходять до мене
На луках зелених у траві.
Я цілував коліна, горів,
Вільний, як вітер із цих степів.
Ох, якби я знав про с*ке війні,
Що задимять рідні поля,
Ти закричиш: "Дивись, ниви горять!"
Але я тобі присягаюся: хто ступив із мечем,
Рідна, сюди – він це зробив дарма.
Іде караван на південь, горизонт вдалині кров'ю залитий.
Запах поту там, пороху, пійла, запах паленої коноплі.
Брудна лапа лізе до мого дому.
Безцеремонний мерзенний г*ндон.
Час показати ікла.
Хто тут тато, ферзь хто й дон.
Накритий бруствер здув усіх.
Малий успіх.
Але ми – непотрібний вантаж двісті.
Далі шлях у ліс.
Демони десь там, за річкою.
Погляд тіні ловить під козирком.
Караван ожив?
Рідній землі уклін.
Хто без цих полів?
Ну, хто я без цих полів, скажи мені.
Стогнуть ті, що у вогні, і мені з ними тільки горіти.
Хто без цього волосся?
Хто без цих я рук, рідних мені?
За їхнє життя готовий померти.
Моя Батьківщина, рідна, добра земля.
Моя Батьківщина, одна ти в мене.
Батьківщино, терпи!
Рідна земля.
Моя Батьківщино, одна ти в мене...