Переклад тексту пісні Одна минута - Рем Дигга

Одна минута (оригінал)

Мои места — чертоги дна, там поёт тоска.
Я здесь диггером копал ответ, но не отыскал.
Без ума, без сна вгрызался в ил тут мой батискаф
Где весна?
Где все те, с кем кеды до дыр затаскал?
Провинциальный быт, броский колорит.
С кем мы вместе жили, любили, взлетали, падали?
(Где же вы, браты?)
И в ночи слезы, да мольбы.
Их в зал схоронил и молчит, в прозах монолит.
Боже, их прими, не гневись, не гони.
Я такой же как они, ты же это знаешь, Боже.
Пофиг до всего, как всегда, но не до весны.
Умереть сегодня страшно, а когда-нибудь и можно.
Судьбу каким аршином мерить?
Смерть всегда находит причину в любой из наших серий.
Вечно ждём небесной манны сказочных времен.
Мы не помним как родились, не заметим как умрем.
Летят чередой мгновения
И сквозь пальцы в низ сыплет песок.
И 100 лет еще нам до забвения,
Еще минута и вечный сон.
И все летят чередой мгновения,
И сквозь пальцы в низ сыплет песок.
Целых 100 лет еще нам до забвения,
Еще минута, одна минута, и вечный сон.
Стрелы на путях помнят, знают, что бывает.
Время не коньяк, люди погибают, покидают белые как яд,
Что летит по вене, как Феррари.
Старые как я, когда-то мечтали, но пропали.
Это печаль, с камня на меня глаза,
Старого надежного кента с моего двора.
От чего же он теперь в земле под камнями в розах?
Этот безразличный окоянный космос!
Всё сходит с рук ей всегда, злая сука-судьба!
Зачем молчат небеса!
Всё дают ей решать - это жутко, но так
- Кому пухом земля.
Всё сходит с рук ей всегда, злая сука-судьба!
О чём кричит тишина?
И не звука в ушах, когда в муках душа -
Пухом земля!
Летят чередой мгновения
И сквозь пальцы в низ сыплет песок.
И 100 лет еще нам до забвения,
Еще минута, одна минута, и вечный сон.
И все летят чередой мгновения,
И сквозь пальцы в низ сыплет песок.
Целых 100 лет еще нам до забвения,
Еще минута, одна минута, и вечный сон.

Одна минута (переклад)

Мої місця - чертоги дна, там співає туга.
Я тут дигером копала відповідь, але не знайшов.
Без розуму, без сну вгризався в мул тут мій батискаф
Де ж весна?
Де всі ті, з ким кеди до дірок затягав?
Провінційний побут, яскравий колорит.
З ким ми разом жили, любили, злітали, падали?
(Де ж ви, брати?)
І вночі сльози, та благання.
Їх у зал поховав та мовчить, у прозах моноліт.
Боже, їх прийми, не гнівайся, не гони.
Я такий же як вони, ти ж це знаєш, Боже.
Пофіг до всього, як завжди, але не до весни.
Померти сьогодні страшно, а колись і можна.
Долю яким аршином міряти?
Смерть завжди знаходить причину будь-якої з наших серій.
Вічно чекаємо на небесну манну казкових часів.
Ми не пам'ятаємо, як народилися, не помітимо як помремо.
Летять чергою миті
І крізь пальці вниз сипле пісок.
І 100 років ще нам до забуття,
Ще хвилина та вічний сон.
І всі летять чергою миті,
І крізь пальці вниз сипле пісок.
Цілих 100 років ще нам до забуття,
Ще хвилина, одна хвилина і вічний сон.
Стріли на коліях пам'ятають, знають, що буває.
Час не коньяк, люди гинуть, залишають білі як отруту,
Що летить по вені, як Феррарі.
Старі, як я, колись мріяли, але зникли.
Це сум, з каменю на мене очі,
Старий надійний кент з мого двору.
Чому ж він тепер у землі під камінням у трояндах?
Цей байдужий океанський космос!
Все сходить з рук їй завжди, зла сука-доля!
Навіщо мовчать небеса?
Все дають їй вирішувати - це моторошно, але так
– Кому пухом земля.
Все сходить з рук їй завжди, зла сука-доля!
Про що кричить тиша?
І не звуку у вухах, коли в муках душа -
Пухом земля!
Летять чергою миті
І крізь пальці вниз сипле пісок.
І 100 років ще нам до забуття,
Ще хвилина, одна хвилина і вічний сон.
І всі летять чергою миті,
І крізь пальці вниз сипле пісок.
Цілих 100 років ще нам до забуття,
Ще хвилина, одна хвилина та вічний сон.