Переклад тексту пісні Кто Как - Рем Дигга

Кто Как (оригінал)

Я разбил голову себе давно об угол твердый ковчегов новых, рассыпался духом от
пугал мертвых,
Вбили таран мне в клетку и просквозило душу, увядший в пыли я, в ранах,
в плевках.
Тут на мосту у края бездны, латаю чресла, развинченный воздух глотаю с бензом,
Палю по сторонам в строю немой дружины, чахнувшей в жижи отходов,
солнце молю я оставить нам.
А мир бьет в барабан и сыплет искры в кружки, устало валю, таковой сюжет
прочуханный давно.
В прокуренном пальто, в руинах тлелых обещаний, влекомый вомпоминаниями,
ищу профуканный патрон.
Мне осень дышит в лицо, уши да глаза закрыты, и не нищий — простой,
Я глотаю желтые слюни, жженные будни, но кругом кипит все вижу я и слышу,
постой напарник.
Нам поведай, в чем тут суть, коли есть деньги на патроны, на еду тоже есть
чуть-чуть,
Где-то может быть, а мы не видим или забыл нас люд, как бы так нам замутиться,
пообедать и уснуть.
Дрема ветхих глазниц, где дрема, мервый нервный процесс как кома.
Монотонно отцветают розы, оседает крона.
Еще не ноют кости в руках, ногти молоды, только многих уж не носит земля
Их следы заметет, затусует песком, цветы для имен, здесь ком.
И мне тут оставаться, я один из миллионов, кто запретов не стремался
Запутанный в стрелках среди запуганных ц*лок, покоцанный белкой давно уж
прозрел я.
Вкусил по-взрослому бублика, увидел, слезы вытирают мамуле как
Залы суда, нал и еда, кто, бл*дь, в ответе за пацанов, что там умирает от
тубика, а?
Я всех преконов не пойму, можно ли также верить чисто как иконам мне попу?
Правда ли грешен я, что таким не падал в ноги, лба не бил?
Что я верил в храм, не в них?
Убогий рваный мир.
Я не шарю, браток, или может ты умнее, расскажи как нужно жить мне в мире
взрослых брадобреев?
Просвяти Емелю, что нынче тяжелее: как надо провести в сочельник или же чадо
покрестить без денег?
И суждено молчать, не потревожить дабы, владельцев барского плеча,
белых вельможей знатных
Помимо клятвы Гиппократа, нас попросят сходить на х*й, если не положим чисел в
лапу.
И это глюки или вижу?
Как доят Эскулапы дедов, старушек обездвиженных.
Это не прикол, дорогой мой, это не «Интерны», стыд непомерный!
Ах, с*ка,
ненавижу вас всех…
Ну, что мы деда бравая кокарда, удивлен, что победы нету?
Нынче свастика на
партах
Я сам,
, у нас сегодня не для кителей медали — для ломбардов.
И это краткая затравка, ты в праве брови приподнять, подумать: «Нагавкал,
как собака!»
Наплакал тут с добавкой, сразу и обо всем, да, пусть хоть так!
Главное,
чужда псу двоякая заправка.
Мое время уйдет, если оно есть, вообще, ведь порой не понимаю просто живу здесь
зачем,
Но коли есть любовь и свет, которых мало, то мне во имя такого тянуть по жизни
серый крест за честь.

(переклад)

Я розбив голову собі давно про кут твердий ковчегів нових, розсипався духом від
лякав мертвих,
Вбили таран мені в клітку і проникло душу, що зав'яло в пилу я, в ранах,
у плівках.
Тут на мосту біля краю безодні, латаю стегна, розвинчене повітря ковтаю з бензом,
Палю по сторонах в строю німої дружини, що чахнула в жижі відходів,
сонце благаю я залишити нам.
А світ б'є в барабан і сипе іскри в гуртки, втомлено валю, такий сюжет
прочуханий давно.
В прокуреному пальті, в руїнах тлілих обіцянок, тягнеться вгадуваннями,
шукаю профуканий патрон.
Мені осінь дихає в особу, вуха та очі закриті,і не жебрак—простий,
Я ковтаю жовті слини, палені будні, але навколо кипить все бачу я і чую,
постій напарник.
Нам повідай, у чому тут суть, коли є гроші на патрони, на їжу теж є
ледь ледь,
Десь може бути, а ми не бачимо чи забув нас люд, як би так нам замутитися,
пообідати і заснути.
Дрема старих очних ямок, де дрімає, мервий нервовий процес як кома.
Монотонно відцвітають троянди, осідає крона.
Ще не ноють кістки в руках, нігті молоді, тільки багатьох вже не носить земля
Їхні сліди помітить, затусує піском, квіти для імен, тут ком.
І мені тут залишатися, я один з мільйонів, хто заборон не прагнув.
Заплутаний у стрільцях серед заляканих ц*лок, покоцаний білкою давно вже
прозрів я.
Вкусив по-дорослому бублика, побачив, сльози витирають мамулі як
Зали суду, готівка, хто, блід, у відповіді за пацанів, що там помирає від
тубика, га?
Я всіх преконів не розумію, чи можна також вірити чисто як іконам мені попу?
Правда, чи грішний я, що таким не падав у ноги, чола не бив?
Що я вірив у храм, не в них?
Убогий рваний світ.
Я не шарю, братку, або може ти розумніше, розкажи як треба жити мені в світі
дорослих брадобреїв?
Просвяти Ємелю, що нині важче: як треба провести в святвечір або ж чадо
хрестити без грошей?
І суджено мовчати, не потревожити щоб, власників панського плеча,
білих вельмож знатних
Крім клятви Гіппократа, нас попросять сходити на х*й, якщо не покладемо чисел у
лапу.
І це глюки чи бачу?
Як доять Ескулапи дідів, стареньких знерухомлених.
Це не прикол, дорогий мій, це не Інтерни, сором непомірний!
Ах, с*ка,
ненавиджу вас усіх.
Ну, що ми, діда брава кокарда, здивований, що перемоги нема?
Нині свастика на
партах
Я сам,
, у нас сьогодні не для кітелів медалі для ломбардів.
І це коротка затравка, ти в праві брови підняти, подумати: «Нагавкал,
як собака!"
Наплакав тут із добавкою, відразу й про все, так, нехай хоч так!
Головне,
чужа псу двояка заправка.
Мій час піде, якщо він є, взагалі, адже часом не розумію просто живу тут
навіщо,
Але коли є любов і світло, яких мало, то мені в ім'я такого тягнути по житті
сірий хрест за честь.