| Завалила захід одноока, але симпатична ніч,
|
| Тягне заячим супом від Діда Мазая,
|
| Уклавши на підлозі від буржуйки зовсім дочку,
|
| Начепивши дробовик на стежку виповзаю.
|
| Поброжу по болоту, перевірю грибні місця,
|
| Відпущу свою душу погрітися на зірках,
|
| Так, за сумлінням, треба поправити могилку мента,
|
| Що навесні налякав мене пострілом у повітря.
|
| Шурчать кабани і ведмеді в радгоспному саду,
|
| Носить пугач свою лебедину пісню,
|
| Мовкне бачачи мене, знає, падла, колись потраплю,
|
| Ну, так я не поспішаю, з ним поки цікавіше.
|
| У небесах цих мною казна скільки нараховано місяців,
|
| Вже давно поставив свою хату з краю,
|
| Обійшовся з собою, наче хріновий чаклун,
|
| Перетворився на лайно, а як назад не знаю.
|
| Ось ще сиджу, покурю, та відправлюся назад,
|
| Підбадьорено-задоволений ковтком самогону,
|
| Так на тракт загляну, там з ранку грибнички їзять,
|
| Раптом, у великих чоботях є ще два патрони.
|
| Біда з чоботами, з весни-то зовсім зносив,
|
| Симали б самі, так я б їх даремно не губив. |