| Завалила захід одноока, але симпатична ніч, | 
| Тягне заячим супом від Діда Мазая, | 
| Уклавши на підлозі від буржуйки зовсім дочку, | 
| Начепивши дробовик на стежку виповзаю. | 
| Поброжу по болоту, перевірю грибні місця, | 
| Відпущу свою душу погрітися на зірках, | 
| Так, за сумлінням, треба поправити могилку мента, | 
| Що навесні налякав мене пострілом у повітря. | 
| Шурчать кабани і ведмеді в радгоспному саду, | 
| Носить пугач свою лебедину пісню, | 
| Мовкне бачачи мене, знає, падла, колись потраплю, | 
| Ну, так я не поспішаю, з ним поки цікавіше. | 
| У небесах цих мною казна скільки нараховано місяців, | 
| Вже давно поставив свою хату з краю, | 
| Обійшовся з собою, наче хріновий чаклун, | 
| Перетворився на лайно, а як назад не знаю. | 
| Ось ще сиджу, покурю, та відправлюся назад, | 
| Підбадьорено-задоволений ковтком самогону, | 
| Так на тракт загляну, там з ранку грибнички їзять, | 
| Раптом, у великих чоботях є ще два патрони. | 
| Біда з чоботами, з весни-то зовсім зносив, | 
| Симали б самі, так я б їх даремно не губив. |