Переклад тексту пісні Какая жалость - Noize MC

Какая жалость (оригінал)

Всего семнадцать страниц одолев, ты думал, что уже всё прочитал,
Раз и навсегда уяснив, кто в этой книжке лев, а кто шакал,
Заметок пафосных на полях немало набросал,
В духе: «Деньги — всего лишь бумага, золото — всего лишь металл».
Проблем сложней твоих, конечно, никогда никто не решал,
Ничья душа ещё так не дрожала от боли, еле дыша
И весь человеческий опыт не стоит ломаного гроша,
Ведь никто ещё так не плакал, никто ещё так не ржал.
Предки, жизни тебя уча, всего лишь ездили по ушам,
У бати вон в аттестате сплошные «тройки» — ты же видел сам.
Пора уйти, сделав разными ваши адреса,
Пожав кормившую тебя руку, которую ты так часто кусал.
Твой бунт против папы и мамы закончится офисным креслом,
Мерцающим синим экраном и нудным трудом бесполезным.
На место протеста и крика придут тишина и усталость.
Твоя жизнь — не кино и не книга, какая жалость… Какая жалость…
С этих пор ты сам себе режиссёр, сам себе актёр и сам себе оператор.
Камера!
Мотор!
Попёр за кадром кадр.
Стоп!
Снято!
В монтажной комнате памяти из этого нарежут позже,
Что-то похожее на то, что было, но не тоже самое всё же.
Самый обычный случай при просмотре вдруг проберёт до дрожи
И вставит так, что шелохнуться даже не сможешь.
Фраза, кем-то тогда небрежно брошенная, сложена
Из слов слишком правильных, даже для словаря Ожегова.
Но, по-хорошему, не стоит чересчур увлекаться перемоткой назад,
Туда, где универ, школа или детский сад,
Ведь ты уже ушёл, сделав разными ваши адреса,
Пожав кормившую тебя руку, которую так часто кусал.
Твой бунт против папы и мамы закончится офисным креслом,
Мерцающим синим экраном и нудным трудом бесполезным.
На место протеста и крика придут тишина и усталость.
Твоя жизнь — не кино и не книга, какая жалость… Какая жалость…

Какая жалость (переклад)

Усього сімнадцять сторінок здолавши, ти думав, що вже все прочитав,
Раз і назавжди усвідомивши, хто в цій книжці лев, а хто шакал,
Нотаток пафосних на полях чимало накидав,
У духу: «Гроші — лише папір, золото — лише метал».
Проблем складніших твоїх, звичайно, ніколи ніхто не вирішував,
Нічия душа ще так не тремтіла від болю, ледве дихаючи
І весь людський досвід не коштує ламаного гроша,
Адже ніхто ще так не плакав, ніхто ще так не іржав.
Батьки, життя тебе навчаючи, лише їздили по вухах,
У батьки он в атестаті суцільні «трійки» - ти ж бачив сам.
Настав час піти, зробивши різними ваші адреси,
Потиснувши руку, що годувала тебе, яку ти так часто кусав.
Твій бунт проти тата і мами закінчиться офісним кріслом,
Мерехтливим синім екраном і нудною працею марною.
На місце протесту і крику прийдуть тиша і втома.
Твоє життя—не кіно і не книга, яка жалість… Яка жалість…
З цього часу ти сам собі режисер, сам собі актор і сам собі оператор.
Камера!
Мотор!
Попер за кадром кадр.
Стоп!
Знято!
В монтажній кімнаті пам'яті з цього наріжуть пізніше,
Щось схоже на те, що було, але не те ж саме все.
Найпростіший випадок при перегляді раптом пробере до дрожування
І вставить так, що ворухнутися навіть не зможеш.
Фраза, кимось тоді недбало кинута, складена
Зі слів надто правильних, навіть для словника Ожегова.
Але, по-хорошому, не варто занадто захоплюватися перемотуванням назад,
Туди, де універ, школа або дитячий садок,
Адже ти вже пішов, зробивши різними ваші адреси,
Потиснувши руку, що годувала тебе, яку так часто кусав.
Твій бунт проти тата і мами закінчиться офісним кріслом,
Мерехтливим синім екраном і нудною працею марною.
На місце протесту і крику прийдуть тиша і втома.
Твоє життя—не кіно і не книга, яка жалість… Яка жалість…