Переклад тексту пісні Пооткрыли вновь церквей... - Андрей Макаревич

Пооткрыли вновь церквей... (оригінал)

Пооткрыли вновь церквей, будто извиняются
И звонят колокола в ночь то там, то тут,
Только бога нет и нет, ангел не является,
Зря кадило мошет поп и бабушки поют.
А бог оставил нам в наказ старые инструкции,
Почерневший оброзок, высохший елей,
Ну, а сам покинул нас после революции,
И теперь вдругих краях, где живут светлей.
Мимо кассы, чтоб быстрей, взял портвейн Таврический,
Возвращаюсь и смотрю, верится с трудом,
Кто-то в черном у дверей смотрит иронически,
Отпираю дверь ключом, приглашаю в дом.
То ль виденье, то ль обман, то ль к беде, то ль к радости,
То ль плевать через плечо, то ли голосить.
Достаю второй стакан, набираюсь храбрости,
Мне так много у него следует спросить.
Я давно другим не лгал, врать вообще не хочется,
Только вот не врать себе во сто крат трудней.
Я хочу спросить у вас, ваше одиночество,
Как бы веру сохранить и что мне делать с ней.
А еще вопрос такой, каково покойникам,
Отчего маршрут туда день и ночь открыт,
Но в конце не ждет покой с тихим светлым домиком,
Не хранят меня глаза ваших маргарит.
Я бы был ужасно рад слышать ваше мнение,
Только молча гость сидел, подпивал вино.
Да смотрел программу «Взгляд», депутатов прения,
На часы взглянув зевнул, и вылетел в окно.
И в раскрытое окно ночь глядит загадочно,
Дыры звезд на платье тьмы — драный материал,
Дел, как видно, у него без меня достаточно,
Ну, а может он, как я силы утерял,
Ну, а может он, как мы знанье утерял,
Ну, а может он, как мы веру утерял.

Пооткрыли вновь церквей... (переклад)

Відкрили знову церков, ніби вибачаються
І дзвонять дзвони в ніч то там, то тут,
Тільки бога немає і немає, ангел не є,
Даремно кадило моше поп і бабусі співають.
А бог залишив нам у наказ старі інструкції,
Почорнілий обрізок, висохлий ялин,
Ну, а сам залишив нас після революції,
І тепер в інших краях, де живуть світліше.
Повз касу, щоб швидше, взяв портвейн Таврійський,
Повертаюся і дивлюся, віриться з трудом,
Хтось у чорному біля дверей дивиться іронічно,
Відмикаю двері ключем, запрошую в будинок.
То ль бачення, то ль обман, то ль до біди, то ль до радості,
Чи то плювати через плече, чи голосити.
Дістаю другу склянку, набираюся хоробрості,
Мені так багато у нього слід запитати.
Я давно іншим не брехав, брехати взагалі не хочеться,
Тільки от не брехати собі в стократ важче.
Я хочу запитати у вас, ваша самота,
Як віру зберегти і що мені робити з нею.
А ще питання таке, яке покійникам,
Чому маршрут туди день і ніч відкрито,
Але в кінці не чекає спокій з тихим світлим будиночком,
Не зберігають мене очі ваших маргарит.
Я був би дуже радий чути вашу думку,
Тільки мовчки гість сидів, підпивав вино.
Так дивився програму «Погляд», депутатів дебатів,
На годинник глянувши позіхнув, і вилетів у вікно.
І в розчинене вікно ніч дивиться загадково,
Діри зірок на сукні темряви — драний матеріал,
Справ, як видно, у нього без мене достатньо,
Ну, а може він, як я сили втратив,
Ну, а може він, як ми знання втратив,
Ну, а може він, як ми віру втратив.