Переклад тексту пісні У ломбарда - Андрей Макаревич

У ломбарда (оригінал)

У Ломбарда по утрам людно,
У прилавка толчея, давка.
Это те, кому совсем трудно,
На последний кон ставят ставки.
А я себе не вру — дохлый номер,
И надежды — чепуха, гнать их.
Я вчера, — еще б чуть-чуть, — помер,
Да похмелили кореша, мать их.
Ох, кривая ты моя тропка,
Я и Бога и себя трушу.
Я к окошечку встаю робко,
Я прошу принять в заклад душу.
Объявляют, слышу, мне цену,
И тишина такая, — мух слышно.
Я гляжу в квиток, словно в стену:
Что ж так дешево у вас вышло?
Что ль из бревен у нее нервы?
Иль глаза у ней свело с жиру?
Раз не может разглядеть стерва
Золотой моей души жилу.
Только слышу: «Гражданин — тише!
Так шумите, аж с лица спали,
Прейскурант теперь такой вышел,
Значит души дешеветь стали».
Я зажму в кулак пятак медный,
Выйду в мир, который мне тесен.
Я же вовсе не такой бедный,
Я ж бываю иногда весел.
И по ветру запущу ценник,
Не вернусь я за душой, бросьте!
Раз цена ей — пятачок денег,
Так нахрена ж она нужна вовсе?
И все путем.
Вот только червь гложет, —
В душу плюнули, — нет сил драться…
А я же тоже человек, Боже,
Да за что ж они нас так, братцы…

У ломбарда (переклад)

У Ломбарду вранці людно,
У прилавка товче, тиснява.
Це ті, кому дуже важко,
На останній кон ставлять ставки.
А я собі не вру — дохлий номер,
І надії — нісенітниця, гнати їх.
Я вчора, — ще б трохи,— помер,
Так похмелили кореша, мати їх.
Ох, крива ти моя стежка,
Я і Бога і себе трушу.
Я до віконця встаю несміливо,
Я прошу прийняти в заклад душу.
Оголошують, чую, мені ціну,
І тиша така, — мух чутно.
Я дивлюся в билет, немов у стіну:
Що так дешево у вас вийшло?
Що ль із бревен у ні нерви?
Чи очі у неї звело з жиру?
Якщо не може розгледіти стерва
Золотий моєї душі жилу.
Тільки чую: «Громадянин — тихіше!
Так шуміть, аж з обличчя спали,
Прейскурант тепер такий вийшов,
Отже душі дешевшати стали».
Я затисну в кулак п'ятак мідний,
Вийду в світ, який мені тісний.
Я ж зовсім не такий бідний,
Я ж буваю іноді веселий.
І за вітром запущу цінник,
Не повернуся я за душею, киньте!
Якщо ціна їй — п'ятачок грошей,
Так нахрена ж вона потрібна зовсім?
І все шляхом.
Ось тільки хробак глине, —
В душу плюнули, — немає сил битися...
А я ж теж людина, Боже,
Так за що ж вони нас так, братики...