Переклад тексту пісні Придорожный куст - Евгений Григорьев – Жека

Придорожный куст (оригінал)

Едва приметная судьба тобою замкнута,
Та осень детства,
Мать на кухне звякнет банками,
Варенье делает с утра — катает крышечки,
А мне во двор к друзьям пора — парнишечке.
Надежно пачка сигарет от мамы спрятана,
Наш двор — в нём столько тайных мест — курнём с ребятами,
А если бабка из «седьмой», ворча, зацыкала,
Мы все в кино пойдём гурьбой про Яшку-цыгана.
Припев:
Придорожный куст по ветру мечется
Сколько их тех по жизни дорог?
А судьба, она даже не лечится,
Если ей нарисован был срок.
Замкнула осень семьдесят какого-то,
Меня на дядю при усах — на участкового,
И хулиганили-то так, без дела, к случаю,
С тех пор всё наперекосяк — хожу под тучею.
Сердитый взор бесцветных глаз людей с погонами,
Везут уже в который раз меня вагонами,
Та осень детства моего, как наваждение,
Тогда не ел, теперь хочу варения.
Припев:
Придорожный куст по ветру мечется
Сколько их тех по жизни дорог?
А судьба, она даже не лечится,
Если ей нарисован был срок.
Едва приметная судьба тобою замкнута,
Как осень та, ушла когда-то, навсегда,
Ползёт печаль угрюмых мест, стучит колесами,
Между судами, лагерями и допросами.
И на свободу много жадных взоров кинуто,
Вот только нами тут она давно покинута,
Идут «столыпины» скрипя, привычной линией,
А неприметную судьбу мою заклинило.
Припев:
Придорожный куст по ветру мечется
Сколько их тех по жизни дорог?
А судьба, она даже не лечится,
Если ей нарисован был срок.
Придорожный куст по ветру мечется
Сколько их тех по жизни дорог?
А судьба, она даже не лечится,
Если ей нарисован был срок.
Если ей нарисован был срок.

Придорожный куст (переклад)

Ледве помітна доля тобою замкнута,
Та осінь дитинства,
Мати на кухні брязне банками,
Варення робить з ранку — катає кришечки,
А мені в двор до друзів пора-хлопчику.
Надійно пачка сигарет від мами схована,
Наш двір - в ньому стільки таємних місць - курнем з хлопцями,
А якщо бабка з «сьомий», бурчачи, зацикала,
Ми все в кіно підемо гурбою про Яшку-цигана.
Приспів:
Придорожній кущ за вітром кидається
Скільки їх тих за життя доріг?
А доля, вона навіть не лікується,
Якщо їй намальований був термін.
Замкнула осінь сімдесят якогось,
Мене на дядька при вусах — на дільничного,
І хуліганили так, без діла, на випадок,
З того часу все наперекосяк — ходжу під хмарою.
Сердитий погляд безбарвних очей людей з погонами,
Везуть уже в котре мене вагонами,
Та осінь дитинства мого, як наслання,
Тоді не їв, тепер хочу варення.
Приспів:
Придорожній кущ за вітром кидається
Скільки їх тих за життя доріг?
А доля, вона навіть не лікується,
Якщо їй намальований був термін.
Ледве помітна доля тобою замкнута,
Як осінь та, пішла колись, назавжди,
Повзе смуток похмурих місць, стукає колесами,
Між судами, таборами та допитами.
І на свободу багато жадібних поглядів кинуто,
Ось тільки нами тут вона давно покинута,
Ідуть «столипіни» скрипу, звичною лінією,
А непримітну долю мою заклинило.
Приспів:
Придорожній кущ за вітром кидається
Скільки їх тих за життя доріг?
А доля, вона навіть не лікується,
Якщо їй намальований був термін.
Придорожній кущ за вітром кидається
Скільки їх тих за життя доріг?
А доля, вона навіть не лікується,
Якщо їй намальований був термін.
Якщо їй намальований був термін.