Переклад тексту пісні Фотокарточка - Евгений Григорьев – Жека

Фотокарточка (оригінал)

Сидишь у стойки одиноко,
На сцене кабака оркестр
Лабает «Свет московских окон»
С мажором, путая диез.
А перед ним пустеет пятый
С московской водочкой графин,
Ты на него бросаешь взгляды —
Один он или не один.
И у него не то чтоб горе,
А так по жизни не фартит,
Ну, в общем, всё с утра в миноре
И водочка не веселит.
А ты, что взгляды шлёшь от стойки,
Увы, не вырулишь дела.
Порхаешь бабочкой ночной ты,
Смотри-ка — встала, подошла.
Рукою с тонкой сигаретой,
Как лётчик мёртвую петлю,
Ты описала в тусклом свете:
«Грустите, можно прикурю?»
И почему-то показались
Родными девичьи глаза.
«Глядишь печаль, развеешь малость»,
В них, заглянув, себе сказал.
Соврав, что лет ей скоро двадцать,
И согласившись на рубли,
Перевела она их в баксы
И ночь, оплаченной любви.
И отработавшись на совесть,
Похмельным утром поднялась,
Неловко в сумке, своей роясь,
На пол вдруг все посыпалось.
Помада, тушь, презервативы,
И фотокарточка одна, —
Она и мать её у ивы,
И край знакомого села.
А он, взглянув на мать — всё понял:
Жену он бывшую узнал,
И заревев от жуткой боли,
На дочь глаза свои поднял:
«Прости меня, бродягу, дочка —
Ты родилась, я сразу сел…
И мать развод офоримив срочно,
Вновь вышла замуж сделав дел.
И мать развод оформив срочно,
Вновь вышла замуж, сделав дел,
А ты другого звала папой,
А я по тюрьмам-лагерям.
И видно дьявол взял нас в лапы,
Нам не досуг, так свёл нас сам».
А ты в ответ расхохоталась:
«В своем ли ты уме, родной?
Если б и так, прибавил б малость,
За ночку с родственной душой»!
И уплыла, а он остался,
И через день его нашли.
Он тихо так в петле качался,
От грешной воспарив земли.

(переклад)

Сидиш біля стійки самотньо,
На сцені кабака оркестр
Лабає «Світло московських вікон»
З мажором, плутаючи діез.
А перед ним пустіє п'ятий
З московською горілкою графин,
Ти на нього кидаєш погляди
Один він або не один.
І у ньому не то щоб горе,
А так по життя не фартит,
Ну, загалом, все з ранку в мінорі
І горілка не веселить.
А ти, що погляди шлеш від стійки,
На жаль, не вирулиш справи.
Пурхаєш метеликом нічний ти,
Глянь-ка— встала, підійшла.
Рукою з тонкою сигаретою,
Як льотчик мертву петлю,
Ти описала в тьмяному світлі:
«Сумкуєте, можна прикурю?»
І чомусь здалися
Рідними дівочі очі.
«Дивишся сум, розвієш трохи»,
В них, зазирнувши, собі сказав.
Збрехавши, що років їй скоро двадцять,
І погодившись на рублі,
Переклала вона їх в бакси
І ніч, оплаченого кохання.
І відпрацювавшись на совість,
Похмільним ранком піднялася,
Незручно в сумці, своєю риючись,
На підлогу раптом все посипалося.
Помада, туш, презервативи,
І фотокарточка одна, —
Вона і мати її, у верби,
І край знайомого села.
А він, глянувши на мати — все зрозумів:
Дружину він колишню дізнався,
І заревів від жахливого болю,
На доньку очі свої підняв:
«Пробач мені, бродягу, доню —
Ти народилася, я відразу сів...
І мати розлучення офоримів терміново,
Знову вийшла заміж, зробивши справ.
І мати розлучення оформивши терміново,
Знову вийшла заміж, зробивши справ,
А ти іншого звала татом,
А я по в'язницях-таборах.
І виде диявол взяв нас у лапи,
Нам не дозвілля, так звів нас сам».
А ти у відповідь розреготалася:
«У своєму ти чи розумі, рідний?
Якщо б і так, додав б трохи,
За ночку із спорідненою душею»!
І спливла, а він залишився,
І через день його знайшли.
Він тихо так у петлі гойдався,
Від грішної підняв землі.