| Помнишь, однажды зал стал пустым, свет погас —
| Пам'ятаєш, одного разу зала стала порожньою, світло згасло.
|
| Это ты в первый раз отнял у меня музыку души.
| Це ти вперше забрав у мене музику душі.
|
| А я, из тысяч лиц за столько лет и не нашла
| А я з тисяч осіб за стільки років і не знайшла
|
| Никого, кто б реки горькие из слёз моих осушил.
| Нікого, хто б гіркі річки зі сліз моїх осушив.
|
| Нельзя! | Не можна! |
| Я звала любовью боль, а так нельзя!
| Я кликала любов'ю біль, а так не можна!
|
| Вновь не станет зола пламенем.
| Знову не стане зла полум'ям.
|
| А я - отрекаюсь, отпускаю.
| А я – зрікаюся, відпускаю.
|
| Бог - судья, я любила тебя.
| Бог – суддя, я любила тебе.
|
| Полон огромный зал. | Повна величезна зала. |
| Ну, что же ты прячешь взгляд!
| Що ж ти ховаєш погляд!
|
| Виновато время ли, что его никак не вернуть назад?
| Чи винний час, що його не повернути назад?
|
| Тысячам этих лиц всю боль свою я раздам -
| Тисячам цих осіб увесь біль свій я роздам -
|
| Если дороже душа моя, любовь моя их сердцам!
| Якщо дорожча душа моя, то любов моя їхнім серцям!
|
| Нельзя! | Не можна! |
| Я звала любовью боль, а так нельзя!
| Я кликала любов'ю біль, а так не можна!
|
| Вновь не станет зола пламенем.
| Знову не стане зла полум'ям.
|
| А я - отрекаюсь, отпускаю.
| А я – зрікаюся, відпускаю.
|
| Бог - судья, я любила тебя.
| Бог – суддя, я любила тебе.
|
| Нельзя! | Не можна! |
| Я звала любовью боль, а так нельзя!
| Я кликала любов'ю біль, а так не можна!
|
| Нельзя! | Не можна! |
| Я звала любовью боль, а так нельзя!
| Я кликала любов'ю біль, а так не можна!
|
| Нельзя! | Не можна! |
| Я звала любовью боль, а так нельзя!
| Я кликала любов'ю біль, а так не можна!
|
| Я любила тебя. | Я любила тебе. |