| Ми з тобою проросли, як посаджена любов
|
| Настільки глибоко в землі, що росте вічно
|
| Щоб кожен міг це відчути
|
| І тоді жуки наповнюватимуть нашу солодку кров
|
| Щоб згризти кору, яка нас захищає
|
| Але ми продовжуватимемо зростати до сонця
|
| Ніщо в цьому світі ніколи не зможе нас розлучити
|
| Усі на небі будуть плакати, коли не можуть зрозуміти, чому
|
| Крихкий світ із поліченими днями
|
| Тут, на сонці, ми танцюємо, гойдаємось
|
| І коли вони нарешті вб’ють світло
|
| Ви отримаєте келих, я наллю вино
|
| В останній день, коли ми закриваємо очі
|
| Тоді що це збере вигин, який веде до розриву
|
| Століттями ми спалили на вогнищі
|
| Але вони не побачать, що наш прах впаде найближчим часом
|
| Ні, я бачив до кінця
|
| Я бачив, як твоя рука тримає мене
|
| Ми спостерігаємо, як хмари збираються з усіх куточків Землі
|
| Але ми усміхаємося
|
| І ми знаємо, що дали цьому світу все, що могли
|
| І в цей день дме холодний північний вітер
|
| Він поховає нас у снігу, який ніколи не розтане
|
| Усі зірки на небі колись заблимають і помруть
|
| В останній день, коли ми закриваємо очі
|
| Я казав холодний північний вітер думе того дня
|
| Він поховає нас у снігу, який ніколи не розтане
|
| Усі зірки на небі колись заблимають і помруть
|
| В останній день, коли ми закриваємо очі
|
| В останній день, коли ми закриваємо очі |