Переклад тексту пісні Черновики грусти - T9

Черновики грусти (оригінал)

Ожидание тепла, красивые глаза
Замела снегом зима, годы свели с ума…
Я потерял сердце где-то на крышах домов,
Когда искал Бога, но я не помню слов.
Музыка голоса, седых дней проза,
Словно заноза внутри, дарит глазам слезы.
Боль сжимает кулаки, я смотрю выше неба,
Зачем мне быть в днях?
Остановиться мне бы…
Я не хочу улетать, лучше останусь здесь.
Солнце, пришли мне силы или добрые вести!
Темные птицы, фонари, в воздухе запах ночи,
Люди живут в темницах, внутри судьбы порчи.
А я забыл про руки, я внутри стихов,
Зря хотел найти в себе исток порочных снов,
Листая дней сезоны… Внутри грустных глаз
Зародилось стекло, но время смоет все!
Я сжигал себя вновь, я замерзал ночами…
В голове бездна, тупая пропасть без дна.
И чего я жду?
Я понял бесконечность!
Кто-то смеется сверху, кидает умные речи,
Но не хватает чувств, чтобы вспомнить ее…
Отдать все дни опять и получить свое.
То ли время застыло, то ли вокруг люди?
Фонари гасли загорались, а я все то же вроде,
Надеюсь, но не уверен… Снова полночный ужас!
Я отдаю силы звездам или вокруг людям.
И что же дальше будет?
Осталось пол сердца!
Пол человека!
Пол мозга!
Где же в душу дверцы?!
И я тону в буднях двадцать четыре часа,
Ищу ответы на вопрос с самого первого дня,
Не понимаю, зачем я проклинаю всех?
Злоба — это диагноз на мою слабость…
На краю судьбы не смотри в глаза.
Вспомни про лед в сердце, память убьет тебя.
Тысячи дураков покоятся на дне…
Внезапная смерть!
Шрамы любви на душе!
Трясина зимы на «Вы» трет об петлю мыло!
Была да сплыла на дно, в формате моно, кабина!
Мило?
Но даже в кино — твердеет глина,
А мы пьем близких истины, кляня клины…
Мимино с экрана лил в души песни
О том, что на земле есть место, хоть части чести!
Мы как-то безвести все, все в пасти масти…
Прости!
Но я и сам с ног до головы в балласте!
Закройте пасти, гости, Господи!!!
Я ненавижу лести повести под ноты злости…
Как вы могли годами бить гвозди в спину,
После гуслей грусти вместе в августе.
Мысли вразброс, до слез хватают память за нос…
Взанос, за нас, за вкус, плюс за джаз и блюз.
Миллион заноз, вдовес, из будних проз
Дарят безумие и только пару алых роз…
«It's my choice…», — пел дружище Sam
Всем тем, с кем получилось не совсем…
Чей-то плачь, и что-то вроде плена стен
На волнах 00.00 FM.
Прикрыв глаза — в тени маячат спины.
Словно смолы из сосны утекают силы.
Мечты осколки без толку несутся мимо,
Играя в домино, ведь время неумолимо…

(переклад)

Очікування тепла, гарні очі
Заміла снігом зима, роки звели з розуму…
Я втратив серце десь на дахах будинків,
Коли шукав Бога, але не пам'ятаю слів.
Музика голосу, сивих днів проза,
Немов скалка всередині, дарує очам сльози.
Біль стискає кулаки, я дивлюся вище неба,
Навіщо мені бути в день?
Зупинитися мені…
Я не хочу відлітати, краще залишуся тут.
Сонце, прийшли мені сили чи добрі звістки!
Темні птахи, ліхтарі, в повітрі запах ночі,
Люди живуть у темницях, усередині долі псування.
А я забув про руки, я всередині віршів,
Даремно хотів знайти в собі виток порочних снів,
Листя днів сезони… Усередині сумних очей
Зародилося скло, але час змиє все!
Я спалював себе знову, я замерзав ночами…
У голові безодня, тупа безодня.
І чого я чекаю?
Я зрозумів нескінченність!
Хтось сміється зверху, кидає розумні промови,
Але не вистачає почуттів, щоб згадати її…
Віддати всі дні знову і отримати своє.
Чи то час застиг, чи навколо люди?
Ліхтарі гасли спалахували, а я все те начебто,
Сподіваюся, але не впевнений ... Знову жах!
Я віддаю сили зіркам або довкола людей.
І що що далі буде?
Залишилося пів серця!
Стать людини!
Підлога мозку!
Де ж у душу дверцята?!
І я тону в буднях двадцять чотири години,
Шукаю відповіді на питання з найпершого дня,
Не розумію, навіщо я проклинаю всіх?
Злість - це діагноз на мою слабкість ...
На краю долі не дивися в очі.
Згадай про лід у серці, пам'ять уб'є тебе.
Тисячі дурнів спочивають на дні...
Раптова смерть!
Шрами кохання на душі!
Тряса зими на «Ви» трет об петлю мило!
Була так спливла на дно, у форматі моно, кабіна!
Мило?
Але навіть у кіно — твердіє глина,
А ми п'ємо близьких істини, кляня клинки...
Міміно з екрану лив у душі пісні
Про те, що на землі є місце, хоч частини честі!
Ми якось безвісти все, все впасти масті…
Пробач!
Але я і сам з ніг до голови в баласті!
Закрийте пащі, гості, Господи!
Я ненавиджу лестощів повести під ноти злості...
Як ви могли роками бити цвяхи в спину,
Після гуслів суму разом у серпні.
Думки вразки, до сліз хапають пам'ять за нос.
Взанос, за нас, за смак, плюс за джаз і блюз.
Мільйон скалка, вдова, з будніх проз
Дарують божевілля і тільки пару червоних троянд.
«It's my choice…», — співав дружище Sam
Всім тим, з ким вийшло не зовсім…
Чийсь плач, і щось начебто полону стін
На хвилях 00.00 FM.
Прикривши очі — в тіні маячать спини.
Немов смоли з сосни витікають сили.
Мрії уламки без толку мчать повз,
Граючи в доміно, адже час невблаганний.