Переклад тексту пісні Распутица - Сергей Трофимов

Распутица (оригінал)

Боже мой, как она надоела,
Осенняя эта распутица,
Целый день по колено в грязи
Еле тащишься по верстовой.
Может, встать и дождаться ночного мороза,
Чтобы больше не мучиться,
И по первому насту прийти на рассвете
Смертельно усталым домой.
Возвращаюсь.
Земля первым снегом
Укрыта от сглаза небесного,
Небо к осени, видно,
Устало проповедовать свет и тепло.
Плачет ветер, вселенскую смерть
Поминая унылою песнею,
Только я по колено в грязи
Всё пытаюсь идти этой смерти назло.
Возвращаюсь.
Нагие деревья
Стыдливо скрываются в сумерках,
Не признали меня, устыдились,
А ведь я их когда-то растил.
Даже месяц, мой спутник унылый,
Испуганно прячется в облаках,
Только грубою лаской мороз,
Как и прежде, в дороге меня приютил.
Путь не близкий, седая пурга
До весны заметает мои следы.
Я последний, кто шёл по дороге
До Покрова, что в ночь начался.
Утром мир будет девственно чистым,
Не знающим ни счастья, ни беды,
Значит грязь — это только преддверье
Счастья нового и красоты бытия.

Распутица (переклад)

Боже мій, як вона набридла,
Осіння ця бездоріжжя,
Цілий день по коліна в бруді
Ледве тягнешся по верстовій.
Може, встати і дочекатися нічного морозу,
Щоб більше не мучитися,
І по першому наступу прийти на світанку
Смертельно втомлений додому.
Повертаюся.
Земля першим снігом
Укрита від пристріту небесного,
Небо до осені, мабуть,
Втомилося проповідувати світло і тепло.
Плаче вітер, світову смерть
Пригадуючи похмурою піснею,
Тільки я по коліно в бруді
Все намагаюся йти цій смерті на зло.
Повертаюся.
Голі дерева
Сором'язливо ховаються в сутінках,
Не визнали мене, засоромилися,
А бо я их колись вирощував.
Навіть місяць, мій супутник сумний,
Злякано ховається в хмарах,
Тільки грубою ласкою мороз,
Як і раніше, в дорозі мене дав притулок.
Шлях не близький, сива пурга
До весни замітає мої сліди.
Я останній, хто йшов дорогою
До Покрова, що вночі почався.
Вранці світ буде чистим,
Не знаючим ні щастя, ні біди,
Значить бруд — це тільки переддень
Щастя нового та краси буття.