Переклад тексту пісні Песня о Ленине - Сергей Трофимов

Песня о Ленине (оригінал)

Я не помню Ленина живьём,
Я его застал уже холодным.
Говорят, был дерзким пацаном,
Поимел державу принародно.
Отнял у богатых кошельки
И подвел под новые понятия:
Дескать, все отныне босяки —
Вот такая, значит, демократия.
Маленький, картавый, без волос,
Без конца по тюрьмам ошивался.
Видно, там несладко довелось,
Говорят, чернильницей питался.
Десять лет торчал на Колыме,
Партизанил в питерских болотах,
А потом метнулся по зиме
За бугром подтягивать босоту.
Женщин он к себе не допускал —
Все боялся, что менты банкуют.
Он, конечно, жутко тосковал,
Съест чернила и сидит, тоскует.
Но однажды в питерских Крестах
Ленин встретил каторжанку Надю,
Тоже вся на шифре, в кандалах —
Вот и поженилися не глядя.
Он Надюхе спуску не давал,
Так сказать, держал всегда на стрёме,
Сам удачно банки обувал,
Надя знала фарт на ипподроме,
В общем, жили воровской семьёй,
Вечерами резались в картишки.
Только вот о жизни половой
Вова беспокоился не слишком.
Как он мог Надюхе рассказать,
Как в далеком магаданском крае
При морозе минус сорок пять
Он по снегу полз от вертухаев,
Как, отняв ладони от лица,
Плакали навзрыд оленеводы…
Нет у революции конца!
Отдала, однако, за свободу.
От судьбы приняв такой удел,
Вова стал чудить и куролесить,
Прокатился дикий беспредел
По российским городам и весям,
Расстреляли тысячи людей,
У живых отняли пропитанье.
Вона как бывает у вождей,
Если он не вождь в интимном плане.
А теперь он вон, в гробу лежит,
Может, помер, может, притворился.
Он ведь, гад, живее всех живых,
Не, ну вона как в гробу-то сохранился.
Может быть, гореть ему в аду,
Но пока для всех, на всякий случай,
Пусть он будет лучше на виду,
Вдруг еще чего-нибудь отчебучит…

Песня о Ленине (переклад)

Я не пам'ятаю Леніна живцем,
Я його застав уже холодним.
Кажуть, був зухвалим пацаном,
Набув державу оприлюднено.
Відібрав у багатих гаманці
І підвів під нові поняття:
Мовляв, усі відтепер босяки
Отака, отже, демократія.
Маленький, картавий, без волосся,
Без кінця по в'язницях ошивався.
Видно, там несолодко довелося,
Кажуть, чорнильницею харчувався.
Десять років стирчав на Колимі,
Партизанив у пітерських болотах,
А потім метнувся по зимі
За бугром підтягувати босоту.
Жінок він до себе не допускав —
Все боявся, що менти банкують.
Він, звичайно, страшенно сумував,
З'їсть чорнило і сидить, тужить.
Але одного разу в пітерських Хрестах
Ленін зустрів каторжанку Надю,
Теж вся на шифрі, в кандалах —
От і поженилися не дивлячись.
Він надюсі спуску не давав,
Так би мовити, тримав завжди на стремі,
Сам вдало банки взував,
Надя знала фарт на Іподромі,
Загалом, жили злодійською сім'єю,
Вечорами різалися в картишки.
Тільки ось про життя статевого
Вова турбувався не надто.
Як він міг Надюсі розповісти,
Як у далекому магаданському краї
При морозі мінус сорок п'ять
Він за снігу повз від вертухаїв,
Як, відібравши долоні від особи,
Плакали навзрид оленярі.
Немає у революції кінця!
Віддала, однак, за свободу.
Від долі прийнявши таку долю,
Вова став дивувати і куролесити,
Прокотилося дике свавілля
По російських містах і терезах,
Розстріляли тисячі людей,
У живих відібрали їжу.
Вона як буває у вождів,
Якщо він не вождь в інтимному плані.
А тепер він, він, в труні лежить,
Може, помер, може, прикинувся.
Він ведь, гад, живіший за всіх живих,
Ні, ну вона як у гробу-то зберігся.
Можливо, горіти йому в пеклу,
Але поки для всіх, на всяк випадок,
Нехай він буде краще на виду,
Раптом ще чогось відчебучить.