Переклад тексту пісні Не уходи - Мэйти

Не уходи (оригінал)

Настанет день, когда я стану слабже
Когда слова своих же песен потеряют вес для автора
И солнце медленно карниз намажет, —
Его закат красив, но это лишь метафора
Я опущу глаза на старый пол
И обниму руками полки пыльных книг
Подвину к батарее стол
И поднимаясь, не забуду, как я бегал в них!
Мой персонаж ещё вчера был молод
И ветер на полях трепал его зерно волос
Он только открывал для сердца этот город
И мало думал о любви, которой не сбылось…
Но вот уставший, постаревший видом, —
Он верно вяжет узел дней, тоской которых пуст
Нутром не веруя ни дьяволу, ни белым нимбам
Повиснет голова на куст пустой квартиры…
«Не уходи!», — слышу я голос
Там, за рекой, мои дети в цветах тянут ладони…
Чтобы не плакали коты на дождь
Чтобы не врали зеркала глазам, —
Приходит день, которого не ждёшь
И про который никому ничего не сказал
Тут хорошо, под потолком
И в панораме видно старый двор и наш балкон
Едва ли только я, покорно
Так молча и красиво лишаю воздуха горло…
Плывите надо мной облаками!
Я обнимаю шею руками
Невидимых огней даль
Зовёт меня к себе
«Не уходи!», — слышу я голос
Там, за рекой, мои дети в цветах тянут ладони…
Не уходи…
«Не уходи!», — слышу я голос
Там, за рекой, мои дети в цветах тянут ладони…

(переклад)

Настане день, коли я стану слабшим
Коли слова своїх же пісень втратять вагу для автора
І сонце повільно карниз намаже, —
Його захід сонця гарний, але це лише метафора
Я опустю очі на стару підлогу
І обійму руками полиці запорошених книг
Посунувши до батареї стіл
І піднімаючись, не забуду, як я бігав у них!
Мій персонаж ще вчора був молодий
І вітер на полях тріпав його зерно волосся
Він тільки відкривав для серця це місто
І мало думав про кохання, якого не¦збулося...
Але ось втомлений, постарілий видом, —
Він вірно в'яже вузол днів, тугою яких порожній
Нутром не віруючи ні дияволу, ні білим німбам
Повисне голова на кущ порожньої квартири.
«Не іди!», — чую я голос
Там, за річкою, мої діти в квітах тягнуть долоні…
Щоб не плакали коти на дощ
Щоб не брекали дзеркала очам, —
Приходить день, якого не чекаєш
І про який нікому нічого не сказав
Тут добре, під стелею
І в панорамі видно старий двір і наш балкон
Чи тільки я, покірно
Так мовчки і красиво позбавляю повітря горло...
Пливіть наді мною хмарами!
Я обіймаю шию руками
Невидимих ​​вогнів далечінь
Зве мене до себе
«Не іди!», — чую я голос
Там, за річкою, мої діти в квітах тягнуть долоні…
Не йди…
«Не іди!», — чую я голос
Там, за річкою, мої діти в квітах тягнуть долоні…