Переклад тексту пісні Erinnerung - L'âme Immortelle

Erinnerung (оригінал)

Was brauchen wir zur Erinnerung?
Einen mamornen Engel?
Eine Steinplatte,
auf dennen die Taten verzeichnet sind?
Eine pharonengleiche Pyramide?
Ein schlichtes Blumengebinde?
Ein Splitter im Herzen?
Ein Gedicht…
Wir beerdigen unsere Vergangenheit mit Pomp.
In großen Mausolen und patetischen Zeremonien, lobpreisende Grabreden,
tränendurchweichte Seidentücher, Blumenmeere und ein Leichenschmaus.
Nach gar nicht all zu langer Zeit ist uns die Grabpflege zu mühsam,
der Gang zum Friedhof zu anstrengend.
Haben wir nicht die nötige Ruhe, um das Unkraut zu zupfen und gegen eine recht
ordentliche Summe lassen wir die Gräber unserer Verstorbenen vom
Friedhofswärter pflegen.
Er wird das Laub entfernen und die kleinen Lichter täglich neu entzünden.
Unser Gewissen ist beruhigt und wir können uns zurücklehnen.
Ist es besser wenn wir die körperliche Hülen auf einer Wiese verscharren?
Ohne Pomp und Getöße, da die Erinnerung in unserem Herzen ist.
Wir brauchen nicht den täglichen Gang zum gepflegten Grab.
Wir haben die Liebe
in uns, die uns mit dem Verstorbenen, auch über dessen Ableben hinaus verbindet.
Das ist gut!
Aber was ist mit dennen die keiner kennt?
Wer erinnert sich an die?
Jener dort, ging er freiwillig auf die andere Seite?
War er müde?
Konnte er die Realität nicht mehr ertragen?
Vielleicht… folgte er seiner
Liebsten.
Und da!
Ein Kind.
Niemand kennt es.
Weiß seinen Namen.
Es war offensichtlich
nicht gewollt.
Es wird nicht vermisst.
Es ging nicht freiwillg ins Wasser,
dazu war es noch viel zu klein.
Auch der da, man schnitt ihm die Kehle durch bevor man ihn in den Fluß warf.
Aber wo?
Manch einer von dennen kam von weit her.
Man weiß nicht wie lange er im Wasser
lag.
Die Strömung ist stark und möglicherweise trieb er kilometerweit,
ohne das man ihn bemerkte.
Warum vermisst sie niemand?
Sehe Wanderer, die Sonen fällt sanft durch die dichten Laubblätter der alten
Bäume.
Die Donau rauscht im Hintergrund.
Der Blick auf ihrer dunklen Wasser ist
durch eine Staumauer und Büsche verborgen.
Sie an sie einst alle angespült:
Die Verlorenen, die Vergessenen, die Ignorierten, die Verzweifelten,
die Unbekannten.
Nimm dir einen Moment Zeit.
Setz dich zu mir auf die knarrende Holzbank,
die ein paar gute Menschen einst hier hin stellten.
Als sie all dennen einen
Platz für ihre letzt Ruhe gaben.
Lass uns erinnern.
Lass uns gemeinsam gedenken derer, die hier vergraben sind.
Sieh all die die schlichten Kreuze, die einfachen Grabsteine.
Fällt die etwas auf?
Auf den meisten steht nur ein Wort:
Namenlos

(переклад)

Що нам потрібно як нагадування?
Мармуровий ангел?
кам'яна плита,
на якому записані акти?
Фароноподібна піраміда?
Простий букет квітів?
Осколок в серці?
Вірш…
Ми з помпою ховаємо наше минуле.
У великих мавзолеях і патетичних церемоніях, панегіриках хвали,
мокрі від сліз шовкові хустки, моря квітів і поминальний бенкет.
Через недовгий час догляд за могилою для нас надто нудний,
прогулянка на цвинтар занадто виснажлива.
Хіба ми не маємо необхідного спокою, щоб виривати бур'яни і проти права
кругленьку суму залишаємо на могилах наших померлих
Утримувати наглядача кладовища.
Він щодня видалятиме листя та знову запалюватиме маленькі вогники.
Наша совість спокійна, і ми можемо відкинутися.
Чи краще, якщо ми закопаємо тілесні мушлі на лузі?
Без помпезності та помпи, адже пам'ять у наших серцях.
Нам не потрібно щодня ходити на доглянуту могилу.
у нас є любов
в нас, що пов’язує нас із померлими, навіть після їх смерті.
Це добре!
Але як бути з тими, яких ніхто не знає?
Хто їх пам'ятає?
Той там, він пішов на той бік добровільно?
Він втомився?
Більше не міг терпіти реальність?
Може... пішов за своїм
найдорожчий.
І так як!
Дитина.
Ніхто не знає.
Знай його ім'я.
Це було очевидно
не хотів.
Його не пропустять.
Воно пішло у воду не добровільно,
він був ще замалий для цього.
Йому теж перерізали горло перед тим, як кинути в річку.
Але де?
Деякі з них приїхали здалеку.
Ніхто не знає, скільки часу він був у воді
лежати.
Течія сильна, і, можливо, вона просунулася на милі
непомітно.
Чому за нею ніхто не сумує?
Дивіться мандрівники, сонце тихо падає крізь густе листя старе
дерева.
На задньому плані дзюрчить Дунай.
Вид її темна вода є
прихований дамбою та кущами.
Вона їх усіх одного разу обмила:
Загублені, забуті, проігноровані, зневірені,
невідоме.
приділіть хвилинку
Сідай зі мною на скрипучу дерев'яну лавку,
що декілька добрих людей колись поставили тут.
Коли вони всі єдині
місце їхнього останнього спочинку.
згадаймо
Давайте разом вшануємо пам'ять похованих тут.
Подивіться на всі прості хрести, прості надгробки.
Вона щось помічає?
Більшість має лише одне слово:
Безіменний