Переклад тексту пісні Увидеть себя - Калинов Мост

Увидеть себя (оригінал)

Когда реки мне были сестры,
А ветер назвался братом, —
Я жестоко изранил душу
И в рассветах сошел с ума.
Hаконечник стрелы монгола,
Что нашел я, копаясь в земле,
Упирался мне прямо в сердце
И царапал тугую грудь.
Капли крови стекали на землю,
Опускались в густую пыль
И в березовый час заката
Зеленели отблеском Солнца.
Я без жалости вырвал сердце;
Бросил красное пищей собакам,
А обломок стрелы кочевника
Кинул в рану, где гордое билось.
Боль стянул суровою ниткой
И ушел берегами рек,
Что любовно меня призывали
И пророчили светлой водой.
Это было в июле, в июле;
Солнцем дан сигнал к искупленью.
И в дымящий горящий мозг
Острой бритвой врезались песни —
Песни излома души,
Песни обломка стрелы.
Когда реки мне были сестры,
А ветер назвался братом, —
Потерялся гордыней летней,
Уши золотом проколол.
Кровью алой писал узоры
По щекам и груди упругой,
И крылатили вороны плачем
Hад горячею головой.
Обманули дурные травы,
Увели без огляда грезить.
Засмотрелся гуляка в Солнце
И не вспомнил прикрыть глаза.
В мыльный июльский зой
Обезоружить сном,
Выцедить зель нутра.
В ночь холодеть виском,
Вешать ярлык — «изгой»,
Ветками шаг устлать,
Выпорхнуть из силка через страхи,
Hить в куски порвать —
И увидеть себя в одном
Я так хотел быть светлым!
Пробирался тропой ночною
По камням и пескам сыпучим.
Hаплясали шальные звезды
От беды отвести беду.
Был готов целовать всех разом;
Вдруг Луна пополам раскололась, —
От обиды терял сознанье,
И в бреду умолял спешить.
Видел стены с лицом великим,
По слогам нашептал молитвы,
Попрощался слезой в ладони, —
Провожали в путь голоса.
В степь колесом неслись,
Вслед распласталась рысь
Лапой задеть плечо.
Вымостить к сердцу гать,
Ропоту потакать, —
Плавят зрачки еще!
Вынести на плечах пепел к Югу,
Выбрать белый цвет, —
И увидеть себя в одном…

(переклад)

Коли річки мені були сестри,
А вітер назвався братом, —
Я жорстоко поранив душу
І в світанках зійшов з розуму.
Накінечник стріли монгола,
Що знайшов я, копаючись у землі,
Упирався мені прямо в серце
І подряпав тугі груди.
Краплі крові стікали на землю,
Опускалися в густий пил
І в березову годину заходу сонця
Зеленіли відблиском Сонця.
Я без жалю вирвав серце;
Кинув червоне їжею собакам,
А уламок стріли кочівника
Кинув у рану, де горде билося.
Біль стягнув суворою ниткою
І пішов берегами рік,
Що любовно мене закликали
І пророкували світлою водою.
Це було в липні, у липні;
Сонцем дано сигнал до викуплення.
І в димний палаючий мозок
Гострою бритвою врізалися пісні —
Пісні зламу душі,
Пісні уламок стрілки.
Коли річки мені були сестри,
А вітер назвався братом, —
Загубився гординею літньою,
Вуха золотом проколов.
Кров'ю червоною писав візерунки
По щоках і груди пружною,
І крилатилі ворони плачем
Hад гарячою головою.
Обдурили погані трави,
Звели без огляду мріяти.
Задивився гуляка в Сонці
І не згадав прикрити очі.
У мильний липневий зой
Обеззброїти сном,
Вицідити зель нутро.
Вночі холодіти скронею,
Вішати ярлик — «ізгой»,
Гілками крок встелити,
Випорхнути з силка через страхи,
Hити в куски порвати —
І побачити себе в одному
Я так хотів бути світлим!
Пробирався стежкою нічною
По каменях і пісках сипучим.
Hаплясали шалені зірки
Від біди відвести лихо.
Був готовий цілувати всіх разом;
Раптом Місяць навпіл розколовся, —
Від образи втрачав свідомість,
І в маячі благав поспішати.
Бачив стіни з лицем великим,
За словами нашептав молитви,
Попрощався сльозою в долоні, —
Проводили в шляху голоси.
У степ колесом мчали,
Слідом розпласталася рись
Лапою зачепити плече.
Вимостити до серцю гать,
Ропоту потурати,—
Плавлять зіниці ще!
Винести на плечах попіл до Півдня,
Вибрати білий колір, —
І побачити себе в одному...