Переклад тексту пісні Ключи - Калинов Мост

Ключи (оригінал)

И замерло сердце в предчувствии дольнего града,
И плечи осиял вечерний свет.
Неужели не слышите,
Неужели не видите —
Как тяжко одинокому,
Как горько —
Кто тонул не раз в казацкой братчине.
Ом рам, казаки удалые!
Ом рам!
Кто печалит,
Чалым окриком тревожит,
Кто добычу прячет в рукава широкие.
Несет в подарок яблоко, —
Покоем удивить желает.
Где на ветру
Рубаха рвётся в полосы,
И ясный день
Встречает терпеливо храбреца
И ждёт покорности его, внимания.
Орлы прощаются над головой,
И лист смородины томится в глине обожженной.
Перо ведает, ведёт — боится опоздать,
И дети торопливо след глотают.
Где выбор огненной стрелой дымится в небе.
Где каждый день
Как пропасть.
Бросаешься туда
И принимаешь бой с самим собой.
Нам доверено в сумраке дней
Корчевать корни страха земного.
Здесь не место посыльным теней —
Дерзновеют воители Слова.
Разговор ведут пламя и лёд,
Горький порох и слов роговица,
Синих молний зрячий полет,
Смерти стон в боевой рукавице.
Зов глухой увлекает в пучины
Грызть обугленный вьюгами берег,
Где отшельники плоть приручили,
Где ватагами песни кипели.
Где утёс родословной слезится,
Где в пещерах взрослеет хрусталь,
Где вершины дымятся ситцем,
Где закат умирать устал.
Чёрный жемчуг, рубин ребристый,
Пух лебяжий — ступени вверх.
Там покоится вызолом пристань,
Кто объятья костлявой отверг.
Небо всё — облака и звезды
Мы храним у себя в груди.
Этим даром Владыка-Воздух
Щедро избранных наградил.
Где брать силы познать безбрежье,
Просыпаться в рассвет ребенком,
Безмятежно зарею брезжить
И лучиться в колосья звонко?
Ты готов — вьются косы столетий,
И светлеет рубаха преданий,
Ветер зорко погонит плетью
Прочитать чертёж Мирозданья.
Устье промысла — мёд золотой
Пригубить велением дара.
Так гори же, гори ладонь,
Языками победы алой.
Вот ты готов
Ступить за этот круг.
Ты путы рвёшь в куски
И преступаешь в заповедье.
Пернато песню храбрецу поют,
Благословляют танец твой:
Вперед, вперед!
-
Ни тени на губах печали мглистой.
Дождями умыты дороги,
Посеяны вечности сроки,
И мы попадаем с тобой
Под этот закон.
Сбрось ворох одежд вчерашних,
Веков неоглядную чащу —
Мы выйдем рассветы встречать
Босиком.
Пусть гибель клюкой обещали,
До нас позабыты скрижали —
Мы чашу весов склоняли
Плеском ресниц.
Когда пелена глаза застит,
Мы знали — любое ненастье
Забудется кипой лежалой,
Пеплом страниц.
Терпеть и молчать, пить воздух,
Далёкие горькие звезды
Ведут и влекут неизбывным,
Изменам грозны.
Стать льдом, стать огнём косматым —
Не вечно цедить закатам
Вино погребальных песен —
Мы смерть победить должны.
Локоть друга, плечо брата —
И страх высыхает в пустыню.
Будет, и пища сварганится —
Не думай о завтра, усталый,
А ныне твой вечер горстями
Рассыпан в небе ночном.
Покойся в его колыбели
И слушай доверия слёзы.
Неверным Солнцем дарят сумерки июля
В белёсой дымке, поперек приказов.
Надежды собираются в кулак
Дождаться дней юных, медовых, —
И прянуть огненной стрелой
к распятым небесам.
Спасители глотают полуночный блеск;
Готовы ночь отпеть и встретить
утренний прибой
Безмолвно и беспрекословно.
Мне выпал черёд безмятежно
Осыпаться листьями в медную осень,
Одиночество пить.
Но ты всегда рядом — я знаю.
Даришь тревожный сон,
Виски стережешь упруго,
Из волос
Струны звонкие вьёшь.
И когда просыпаюсь песней,
Только строгий твой взгляд беспокоит меня.
Только он.
Ты прости.

Ключи (переклад)

І завмерло серце в передчуття дольнього граду,
І плечі осяяло вечірнє світло.
Невже не чуєте,
Невже не бачите—
Як тяжко самотньому,
Як гірко —
Хто тонув не раз у козацькій братчині.
Ом рам, козаки видалені!
Ом рам!
Хто засмучує,
Чалим окриком турбує,
Хто видобуток ховає в рукави широкі.
Несе в подарунок яблуко, —
Спокою здивувати бажає.
Де на вітрі
Рубаха рветься в смуги,
І ясний день
Зустрічає терпляче сміливця
І чекає покірності його, уваги.
Орли прощаються над головою,
І лист смородини томиться в глині ​​обпаленої.
Перо розповідає, веде — боїться запізнитися,
І діти квапливо слід ковтають.
Де вибір вогненної стрілою димиться в небі.
Де щодня
Як прірва.
Кидаєшся туди
І приймаєш бій із самим собою.
Нам довірено у сутінках днів
Корчувати коріння страху земного.
Тут не місце посилним тіней —
Сміються воїни Слова.
Розмову ведуть полум'я і лід,
Гіркий порох і слів рогівка,
Синій блискавок зрячий політ,
Смерті стогін у бойовій рукавиці.
Поклик глухий захоплює в безодні
Гризти обвуглений завірюхами берег,
Де самітники плоть приручили,
Де ватагами пісні кипіли.
Де скеля родоводу сльозиться,
Де в печерах дорослішає кришталь,
Де вершини димляться ситцем,
Де захід сонця вмирати втомився.
Чорні перли, рубін ребристий,
Пух лебяжий — сходи вгору.
Там спочиває позолою пристань,
Хто обійми костлявий відкинув.
Небо все —хмари та зірки
Ми зберігаємо у себе в грудях.
Цим даром Владика-Повітря
Щедро вибраних нагородив.
Де брати сили пізнати безмежжя,
Прокидатися на світанку дитиною,
Безтурботно зорі марніти
І пройти в колосся дзвінко?
Ти готовий в'ються коси століть,
І світлішає сорочка переказів,
Вітер пильно пожене батогом.
Прочитати креслення Всесвіту.
Устя промислу — мед золотий
Пригубити наказом дару.
Так горі ж, гори долоню,
Мовами перемоги червоною.
Ось ти готовий
Ступити за це коло.
Ти пути рвеш у куски
І порушуєш у заповіддю.
Пернато пісню сміливця співають,
Благословляють танець твій:
Вперед вперед!
-
Ні тіні на губах печалі млистої.
Дощами вмиті дороги,
Посіяні вічності терміни,
І ми потрапляємо з тобою
Під цей Закон.
Скинь купу вчорашніх одягів,
Повіків неоглядну хащу —
Ми вийдемо світанки зустрічати
Босоніж.
Нехай загибель журавлиною обіцяли,
До нас забуті скрижалі
Ми чашу ваг схиляли
Пліском вій.
Коли завіса очі застигнута,
Ми знали — будь-яку негоду
Забудеться стосом лежалою,
Попелом сторінок.
Терпіти і мовчати, пити повітря,
Далекі гіркі зірки
Ведуть і приваблюють незабутнім,
Зрад грізні.
Стати льодом, стати вогнем кудлатим —
Не вічно цідити заходам сонця
Вино похоронних пісень —
Ми смерть перемогти повинні.
Лікоть друга, плече брата—
І страх висихає в пустелю.
Буде, і їжа сварганиться —
Не думай про завтра, втомлений,
А нині твій вечір жменями
Розсипаний у небі нічному.
Спочивай у його колисці
І слухай довіри сльози.
Невірним Сонцем дарують сутінки липня
У білому серпанку, поперек наказів.
Надії збираються в кулак
Дочекатися днів юних, медових, —
І прянути вогняною стрілою
до розп'ятих небес.
Рятівники ковтають північний блиск;
Готові ніч відспівати і зустріти
ранковий прибій
Безмовно і беззаперечно.
Мені випала черга безтурботно
Обсипатися листям у мідну осінь,
Самотність пити.
Але ти завжди поряд — я знаю.
Даруєш тривожний сон,
Віскі стережеш пружно,
З волос
Струни дзвінкі виєш.
І коли прокидаюся піснею,
Тільки суворий твій погляд турбує мене.
Тільки він.
Ти пробач.