Переклад тексту пісні Казак - Калинов Мост

Казак (оригінал)

Когда простреленный навылет казак оставлял скакуна
В пылу на камень налетела коса разгул унять.
Когда мирянам не хватало слюны проглотить соль молитв
Твой русый волос в хохот ерни Луны стал темней смолы.
В тот год цыганы не гасили костры торопились на юг.
Ножи весною оказались остры проклюнул нюх.
Не удержала в черном теле узда сумасбродную голь.
В тот год без волокит младенца уста запечатал кольт.
Пропетый висельник скользил каланчой по широкой реке.
Округи щерились ордой-саранчой по грудь в грехе.
Земля бессильной самкой слез запаслась, заскулила от ран.
Певец упрятал вычет в омуты глаз, прошагал в Иран.
Ша, дотошный юноша
В пир историй, кто чего стоит, —
Спрашивай у могил.
Нестор резвый, озаглавь срез вый, —
Зрячему помоги.
Где мордует осень,
Бились грудью оземь.
В кровь разбили лица
Думой примириться.
Тешились Колочей
Вытек глаз Керочей.
Где снега раздеты,
В голос воют дети.
Лапти износили
В поисках России.
Душу в клочья рвали,
Выродились в тварей.
Край, где правит ноготь,
Светлым одиноко
Не расправить плечи,
Нерв трубою лечат.
Я и сам помечен
Одичалым смерчем.
В сочных травах, Ольга,
Кто нам крикнул: Горько!
Перес Де Куэльяр…
Перес Де Куэльяр…
Не смог обрезать уши в пепельный звон горемыка-юнец.
Тягучим дегтем поженил голос свой, сгрыз губ пунец.
Где чрево матери вспорол таган свай, копоть смыла слеза.
Там степью утренней хозяина звал сирота-рысак.
День промозглый выспался,
Как тонул в любви босяк
Краем стола лоб рассечен.
Не согреешь голого,
Пальцы стынут оловом
Снял с бедолаг пробу сечень.

Казак (переклад)

Коли прострілений навиліт козак залишав скакуна
У пилу на камінь налетіла коса розгул вгамувати.
Коли мирянам не вистачало слини проковтнути сіль молитов
Твоє русяве волосся в регіт ерні Місяця стало темніше смоли.
Того року цигани не гасили багаття поспішали на південь.
Ножі навесні виявилися гострими проклюнув нюх.
Не втримала в чорному тілі узду шалену голку.
Того року без тяганини немовля вуста запечатав кольт.
Пропетий шибеник ковзав каланчею по широкій річці.
Округи щерилися ордою-саранчою по грудях у гріху.
Земля безсилою самкою сліз запаслася, заскулила від ран.
Співак заховав віднімання в мути очей, пройшов в Іран.
Ша, прискіпливий юнак
В пир історій, хто чого вартий,
Запитуй у могил.
Нестор жвавий, озаглав зріз вий, —
Зрячому допоможи.
Де мордує осінь,
Билися грудьми об землю.
У кров розбили обличчя
Думою примиритись.
Тішилися Колочей
Витекло око Керочої.
Де сніги роздягнені,
Вголос виють діти.
Лапті зносили
У пошуках Росії.
Душу в клапті рвали,
Виродились у тварів.
Край, де править ніготь,
Світлим самотньо
Не розправити плечі,
Нерв трубою лікують.
Я і сам помічений
Диким смерчем.
У соковитих травах, Ольга,
Хто нам крикнув: Гірко!
Перес Де Куельяр…
Перес Де Куельяр…
Не зміг обрізати вуха в попелястий дзвін бідолашного.
Тягучим дьогтем одружив свій голос, згриз губ пунець.
Де черево матері вспоров таган паль, кіптяву змила сльоза.
Там ранковим степом господаря кликав сирота-рисак.
День вогкий виспався,
Як тонув у любові босяк
Краєм столу лоба розсічено.
Не зігрієш голого,
Пальці стигнуть оловом
Зняв із бідолах пробу січень.