| Я сидів за столом і читав вірші
|
| грало радіо
|
| потім чую стукіт у підвіконня
|
| так тихо, що мені могло здатися
|
| — приглушений чоловічий голос з тротуару
|
| — тихо запитав він
|
| Я ненавиджу вас турбувати, поете
|
| але чи можемо ми продовжити на мить?
|
| Він передав мені в передпокої парасольку й плащ
|
| і пляшку вина
|
| ніби я десь бачив обличчя
|
| це було незабутнє обличчя
|
| моя свічка згасла на протягі
|
| ззовні подув холодний вітер
|
| в коридорі на плитці
|
| за ним стояв чорний ворон
|
| Він сів у крісло і чорний птах
|
| він сидів у нього на колінах
|
| це вразило моє серце, коли він побачив мій зір
|
| що з його підошви стирчить кінський волос
|
| Тож ти маєш нас тут, як хотів
|
| на лампу впала тінь
|
| через стіл, коли він дав мені мою візитну картку
|
| компанія Диявол і син За стільки ночей і за стільки днів
|
| Я кинув йому виклик
|
| — покликав він собі на допомогу, коли йому задихалося
|
| а тепер я подивився йому в очі
|
| Я відчував конопляну петлю
|
| хапаючи мене за шию
|
| коли він стягнув із корми знак
|
| і довге перо
|
| За краплю крові я тебе всім закрию
|
| що ти будеш просити
|
| Я навчу тебе того, чого не бачу
|
| і слова до слів у пісні скласти
|
| чого ти просиш? |
| Я запитав
|
| Я просто жалюгідна істота
|
| а ворон заїкався в кутку
|
| ніколи більше
|
| У мене на долоні висохла крапля крові
|
| а в залі темрява
|
| коли йдуть зливи, шрам болить
|
| а подивись у вікно — ще йде дощ
|
| нещасливо щасливий посеред життя
|
| хитаючись пліт
|
| а ворон на плечі гарчить
|
| ніколи більше |