| Вічні дні — лежати там і слухати
|
| Ми плануємо, щоб хтось прийшов
|
| Тож скільки свободи нам залишилось?
|
| Досить, щоб випити кави на площі
|
| Раптом дзвонять дзвони — переляканий піт у таксі
|
| Тоді тихих слів недостатньо
|
| І я чекаю якогось знака
|
| Для чоловіка, яким я є, зміниться, поки не світає
|
| Сьогодні ввечері будуть чудеса
|
| Вона видає такий звук, якого я ніколи не чув
|
| Кожен ваш рух ви ніколи не робили
|
| Але тільки якщо я міцно тримаю вас
|
| Чи зрозумієте ви, що хаос має кінець
|
| Наткнувшись на ці двері — хтось порушив правила
|
| Усі паперові стаканчики та м’які обкладинки
|
| Вони схиляють голови і чують цей звук
|
| І вони знають, що отримали нове місце прямо в цьому житті
|
| Ніколи не думав, що це буде так правильно
|
| Вона видає такий звук, якого я ніколи не чув
|
| Це крик, який каже: «Привіт, тепер краще пильнуй світ»
|
| Вона видає звук, а я яскравий і чіткий
|
| Утримуйте цей біль — поцілуйте цей страх
|
| Зараз найкращі часи — маленька словничка
|
| Кожна мить, як збирання врожаю
|
| Але осінь, здається, не може закінчитися
|
| І всесвіт стискається в її посмішці
|
| І вона мені заспіває якийсь час…
|
| Вона видає такий звук, якого я ніколи не чув
|
| Це крик, який говорить
|
| «Ти краще пильнуй світ!» |