| Знову тихо сидиш, знову плачеш, тебе покидаю,
|
| Струйки сліз, немов спиці, мені серце знову протикають,
|
| Йду, не хочу, але йду по колючій хуртовині,
|
| Де зачинить за мною тайга до дзвінка свої двері.
|
| Я такої тиші, як твоя більше навряд чи почую,
|
| Я такої глибини сірих очей ніколи не побачу,
|
| Іду, не хочу, але іду, їх любов ображаючи,
|
| Як над безоднею вішу, немов із цієї землі пропадаю.
|
| Приспів:
|
| Любити на небі, ображаючи на землі,
|
| Мені випав цей жереб у передсвітанковій темряві,
|
| З неповоротного далекого довгий шлях
|
| Я пам'ятаю все, а ти швидше все забудь.
|
| Я боюся, що ти все ще чекаєш, погляд не зводиш з шпалер,
|
| Де линялий візерунок раптом двох нас нагадає обох,
|
| І не вимкнувши в кімнаті світло, ти за стол сядеш поруч,
|
| І постіль простоїть цю довгу ніч не прим'ята.
|
| Приспів:
|
| Любити на небі, ображаючи на землі,
|
| Мені випав цей жереб у передсвітанковій темряві,
|
| З неповоротного далекого довгий шлях
|
| Я пам'ятаю все, а ти швидше все забудь.
|
| Любити на небі, ображаючи на землі,
|
| Мені випав цей жереб у передсвітанковій темряві,
|
| З неповоротного далекого довгий шлях
|
| Я пам'ятаю все, а ти швидше все забудь. |