Переклад тексту пісні Бессмертный поэт - Darom Dabro

Бессмертный поэт (оригінал)

Поэт не станет врать, его послание бережно хранит
Бумажный шелест, в то время как его накрыл гранит.
И больше ни слезы, ни горя у сырой земли,
Поэт был волен, поэт остался навсегда таким.
Даже сто лет назад этот ночной режим
Являлся грустью на глазах, поэт писал про свою жизнь.
Он, не мечтал о гонорарах, не покинул бой,
Поэт был стар, поэт был молод, но навсегда живой.
Он знал, что по его следам могут пойти другие,
Всегда держал цену словам, что бы не видел в мире.
Поэт умел дружить, но мало находил похожих,
Всегда любил свою страну и не просил того же.
Поэт умел любить, что не дается всем нам,
Поэт не станет говорить, если не знает темы.
Он, зажигая свечи, молча стоя на краю,
Все ищет правду, поэт не может завести семью.
Не потому что слаб, не потому что против,
Поэт в любое время должен приступать к работе.
Он не уйдет из-за стола, все же дождавшись света,
Поэт до самого конца все ищет человека.
Кому так нужен его стих, и точно,
Поэт ведь знает, сколько дней он провисел над строчкой.
Сколько ушло чернил, чтобы дойти до главной мысли,
Поэт испачкает себя, чтобы остаться чистым.
К поэту вряд ли допустима жалость,
Поэт не злится на судьбу и на свою державу.
Его простое счастье — лето, за листом на крыше
В родных краях, поэт не ждет, чтобы он был услышан.
Ведь его цель и есть само творение,
Поэт ведь знает, что его когда-то все же сменят.
Он должен наработать то, что наработать должен,
Тому, кто подойдет и примет не простую ношу.
Поэт не врет, его любят за правду,
Поэт не знает, что когда-то не наступит завтра.
Он пишет до тех пор, пока рука держит чернила,
Поэт уходит, оставляя черно-белый снимок.
Его послание бережно хранит
Бумажный шелест, в то время как его накрыл гранит.
И больше ни слезы, ни горя у сырой земли,
Поэт был волен, поэт остался навсегда таким.
Поэт не станет врать.

(переклад)

Поет не стане брехати, його послання дбайливо зберігає
Паперове шелест, у той час як його накрив граніт.
І більше ні сльози, ні горя у сирої землі,
Поет був вільний, поет лишився назавжди таким.
Навіть сто років тому цей нічний режим
Був сумом на очах, поет писав про своє життя.
Він, не мріяв про гонорари, не залишив бій,
Поет був старий, поет був молодий, але назавжди живий.
Він знав, що за його слідами можуть піти інші,
Завжди тримав ціну словами, що не бачив у світі.
Поет умів дружити, але мало знаходив схожих,
Завжди любив свою країну і не просив того.
Поет умів любити, що не дається всім нам,
Поет не стане говорити, якщо не знає теми.
Він, запалюючи свічки, мовчки стоячи на краю,
Все шукає правду, поет не може завести сім'ю.
Не бо слабкий, не бо проти,
Поет у будь-який час повинен приступати до роботи.
Він не піде з-за столу, все ж дочекавшись світла,
Поет до самого кінця все шукає людину.
Кому так потрібен його вірш, і точно,
Адже поет знає, скільки днів він провисів над рядком.
Скільки пішло чорнило, щоб дійти до головної думки,
Поет забрудниться, щоб залишитися чистим.
До поета навряд чи допустима жалість,
Поет не злиться на долю і на свою державу.
Його просте щастя - літо, за листом на даху
У рідних краях, поет не чекає, щоб він був почутий.
Адже його мета і є саме творіння,
Адже поет знає, що його колись усе змінять.
Він має напрацювати те, що напрацювати повинен,
Тому, хто підійде і прийме непросту ношу.
Поет не бреше, його люблять за правду,
Поет не знає, що колись не настане завтра.
Він пише до того часу, поки рука тримає чорнило,
Поет йде, залишаючи чорно-білий знімок.
Його послання дбайливо зберігає
Паперове шелест, у той час як його накрив граніт.
І більше ні сльози, ні горя у сирої землі,
Поет був вільний, поет лишився назавжди таким.
Поет не стане брехати.