| Вона принцеса.
|
| вигнана зі свого королівства…
|
| з його серця... за немає місця
|
| серед плутан, шалав та іншої брехні…
|
| у темряві кімнати, біля підвіконня… тихо плакала
|
| і вторила собі «все добре», проте
|
| чого доброго в обшарпаних стінах цих?
|
| у пледі. |
| чортовому, що без нього навіть не гріє?
|
| час... залікує її рани навряд лі,
|
| тільки так щоб руки заніміли стиснути...
|
| його у своїх обіймах…
|
| що ні робиться до кращого, насправді
|
| люди говорили, але|чи|чи вона в|це вірила
|
| чиста, як море, сумна, як небо
|
| вона пробує вперше в житті сигарети
|
| вдихаючи дим із повітрям, видихає кашлем
|
| зі сторони... не допомагає чомусь
|
| як перестали допомагати улюблені мелодії
|
| біжить на дзвінок телефону в іншу кімнату…
|
| але... дзвонить не він, а хто...
|
| Вона принцеса і завжди при параді
|
| запитає якщо… для нього, все в порядку
|
| там, де серце… має битися
|
| у ні… глибокий кратер
|
| чиста, як море, сумна, як небо.
|
| вона крокує в злачні місця, де і не була
|
| забути що було нереально, хоча би тимчасово
|
| притупити б біль, вже неважливо як саме
|
| не знавши смаку алкоголю, крім шампанського
|
| веде за стійкою барною з незнайомцем розмову
|
| знав би він, що… за усмішкою глянсовою…
|
| у неї. |
| тоді би не кликав додому...
|
| алкоголь… не допомагає чомусь
|
| як перестали допомагати улюблені мелодії
|
| біжить на дзвінок телефону в іншу кімнату…
|
| але... дзвонить не він, а хто...
|
| Вона принцеса і завжди при параді
|
| запитає якщо… для нього, все в порядку
|
| там, де серце… має битися
|
| у ні… глибокий кратер
|
| чиста, як море, сумна, як небо.
|
| засинаючи вранці прокидається до обіду
|
| не вірить у літо, не вірить більше в хепі енди
|
| з натягнутою посмішкою приймає компліменти |