Переклад тексту пісні Конец прекрасной эпохи - Александр Васильев

Конец прекрасной эпохи (оригінал)

Потому что искусство поэзии требует слов,
Я - один из глухих, облысевших, угрюмых послов
Второсортной державы, связавшейся с этой, -
Не желая насиловать собственный мозг,
Сам себе подавая одежду, спускаюсь в киоск
За вечерней газетой.
Ветер гонит листву.
Старых лампочек тусклый накал
В этих грустных краях, чей эпиграф - победа зеркал,
При содействии луж порождает эффект изобилья.
Даже воры крадут апельсин, амальгаму скребя.
Впрочем, чувство, с которым глядишь на себя,-
Это чувство забыл я.
В этих грустных краях все рассчитано на зиму: сны,
Стены тюрем, пальто, туалеты невест - белизны
Новогодней, напитки, секундные стрелки.
Воробьиные кофты и грязь по числу щелочей;
Пуританские нравы.
Белье.
И в руках скрипачей -
Деревянные грелки.
Этот край недвижим.
Представляя объем валовой
Чугуна и свинца, обалделой тряхнешь головой,
Вспомнишь прежнюю власть на штыках и казачьих нагайках.
Но садятся орлы, как магнит, на железную смесь.
Даже стулья плетеные держатся здесь
На болтах и на гайках.
Жить в эпоху свершений, имея возвышенный нрав,
К сожалению, трудно.
Красавице платье задрав,
Видишь то, что искал, а не новые дивные дивы.
И не то чтобы здесь Лобачевского твердо блюдут,
Но раздвинутый мир должен где-то сужаться, и тут -
Тут конец перспективы.
То ли карту Европы украли агенты властей,
То ль пятерка шестых остающихся в мире частей
Чересчур далека.
То ли некая добрая фея
Надо мной ворожит, но отсюда бежать не могу.
Сам себе наливаю кагор - не кричать же слугу -
Да чешу котофея...
То ли пулю в висок, словно в место ошибки перстом,
То ли дернуть отсюдова по морю новым Христом.
Да и как не смешать с пьяных глаз, обалдев от мороза,
Паровоз с кораблем - все равно не сгоришь со стыда:
Как и челн на воде, не оставит на рельсах следа
Колесо паровоза.
Что же пишут в газетах в разделе "Из зала суда"?
Приговор приведен в исполненье.
Взглянувши сюда,
Обыватель узрит сквозь очки в оловянной оправе,
Как лежит человек вниз лицом у кирпичной стены;
Но не спит.
Ибо брезговать кумполом сны
Продырявленным вправе.
Зоркость этой эпохи корнями вплетается в те
Времена, неспособные в общей своей слепоте
Отличать выпадавших из люлек от выпавших люлек.
Белоглазая чудь дальше смерти не хочет взглянуть.
Жалко, блюдец полно, только не с кем стола вертануть,
Чтоб спросить с тебя, Рюрик.
Зоркость этих времен - это зоркость к вещам тупика.
Не по древу умом растекаться пристало пока,
Но плевком по стене.
И не князя будить - динозавра.
Для последней строки, эх, не вырвать у птицы пера.
Неповинной главе всех и дел-то, что ждать топора
Да зеленого лавра.

(переклад)

Тому що мистецтво поезії вимагає слів,
Я - один із глухих, облисілих, похмурих послів
Другосортної держави, що зв'язалася з цією, -
Не бажаючи ґвалтувати свій мозок,
Сам собі подаючи одяг, спускаюся до кіоску
За вечірньою газетою.
Вітер жене листя.
Старих лампочок тьмяне напруження
У цих сумних краях, чий епіграф – перемога дзеркал,
За сприяння калюж породжує ефект достатку.
Навіть злодії крадуть апельсин, амальгаму шкрябаючи.
Втім, почуття, з яким дивишся на себе, -
Це почуття забув я.
У цих сумних краях все розраховано на зиму: сни,
Стіни тюрем, пальто, туалети наречених - білизни
Новорічні напої, секундні стрілки.
Горобині кофти та бруд за кількістю лугів;
Пуританські звичаї.
Білизна.
І в руках скрипалів
Дерев'яні грілки.
Цей край нерухомий.
Представляючи обсяг валовий
Чавуна і свинцю, очманілою трусиш головою,
Згадаєш колишню владу на багнетах і козацьких нагаїв.
Але сідають орли, як магніт, на металеву суміш.
Навіть стільці плетені тримаються тут
На болтах та на гайках.
Жити в епоху звершень, маючи високу вдачу,
На жаль, важко.
Красуне плаття задер,
Бачиш те, що шукав, а не нові дива.
І не те щоб тут Лобачевського твердо дотримуються,
Але розсунутий світ має десь звужуватися, і тут -
Тут кінець перспективи.
Чи то карту Європи вкрали агенти влади,
Тобто п'ятірка шостих частин, що залишаються у світі,
Надто далека.
Чи якась добра фея
Наді мною гадає, але звідси бігти не можу.
Сам собі наливаю кагор - не кричати ж слугу -
Та луска котофея...
Чи то кулю в скроню, немов у місце помилки пальцем,
Чи смикнути звідси морем новим Христом.
Та й як не змішати з п'яних очей, шаленіючи від морозу,
Паровоз із кораблем - все одно не згориш із сорому:
Як і човн на воді, не залишить на рейках сліду
Колесо паровоза.
Що ж пишуть у газетах у розділі "З зали суду"?
Вирок виконано.
Поглянувши сюди,
Обиватель побачить крізь окуляри в олов'яній оправі,
Як лежить людина вниз обличчям біля цегляної стіни;
Але не спить.
Бо гидувати кумполом сни
Продірявленим має право.
Звездность цієї епохи корінням вплітається в ті
Часи, нездатні у спільній своїй сліпоті
Відрізняти випадали з колисок від колисок.
Білоока чудь далі за смерть не хоче глянути.
Жаль, блюдець повно, тільки нема з ким столу вертанути,
Щоб запитати тебе, Рюрик.
Звездность цих часів - це пильність до речей глухого кута.
Не по древу розумом розтікатися допоки,
Але плювком по стіні.
І не князя будити – динозавра.
Для останнього рядка, ех, не вирвати у птаха пера.
Невинному главі всіх і справ, що чекати сокири
Та зеленого лавру.