Інформація про пісню На цій сторінці ви можете ознайомитися з текстом пісні Памяти Пастернака , виконавця - Александр Галич. Пісня з альбому Grand Collection, у жанрі Русская авторская песняПамяти Пастернака(оригінал) |
| Разобрали венки на веники, |
| На полчасика погрустнели… |
| Как гордимся мы, современники, |
| Что он умер в своей постели! |
| И терзали Шопена лабухи, |
| И торжественно шло прощанье… |
| Он не мылил петли в Елабуге |
| И с ума не сходил в Сучане! |
| Даже киевские письмэнники |
| На поминки его поспели. |
| Как гордимся мы, современники, |
| Что он умер в своей постели!.. |
| И не то чтобы с чем-то за сорок — |
| Ровно семьдесят, возраст смертный. |
| И не просто какой-то пасынок — |
| Член Литфонда, усопший сметный! |
| Ах, осыпались лапы елочьи, |
| Отзвенели его метели… |
| До чего ж мы гордимся, сволочи, |
| Что он умер в своей постели! |
| «Мело, мело по всей земле во все пределы. |
| Свеча горела на столе, свеча горела…» |
| Нет, никакая не свеча — |
| Горела люстра! |
| Очки на морде палача |
| Сверкали шустро! |
| А зал зевал, а зал скучал — |
| Мели, Емеля! |
| Ведь не в тюрьму и не в Сучан, |
| Не к высшей мере! |
| И не к терновому венцу |
| Колесованьем, |
| А как поленом по лицу — |
| Голосованьем! |
| И кто-то, спьяну, вопрошал: |
| — За что? |
| Кого там? |
| И кто-то жрал, и кто-то ржал |
| Над анекдотом… |
| Мы не забудем этот смех |
| И эту скуку! |
| Мы — поименно! |
| — вспомним всех, |
| Кто поднял руку!.. |
| «Гул затих. |
| Я вышел на подмостки. |
| Прислонясь к дверному косяку…» |
| Вот и смолкли клевета и споры, |
| Словно взят у вечности отгул… |
| А над гробом встали мародёры |
| И несут почётный ка-ра-ул! |
| (переклад) |
| Розібрали вінки на віники, |
| На півгодини посумнішали… |
| Як пишаємося ми, сучасники, |
| Що він помер у своєму ліжку! |
| І терзали Шопена лабухи, |
| І врочисто йшло прощання... |
| Він не милив петлі в Єлабузі |
| І з розуму не сходив у Сучани! |
| Навіть київські письменники |
| На поминки його встигли. |
| Як пишаємося ми, сучасники, |
| Що він помер у своєму ліжку!.. |
| І не що з чимось за сорок — |
| Рівно сімдесят, вік смертний. |
| І не просто якийсь пасинок — |
| Член Літфонда, покійний кошторисний! |
| Ах, обсипалися лапи ялинчі, |
| Отзвенели його хуртовини. |
| До чого ж ми пишаємося, сволочі, |
| Що він помер у своєму ліжку! |
| «Крейда, крейда по всій землі в усі межі. |
| Свічка горіла на столі, свічка горіла...» |
| Ні, ніяка не свічка — |
| Горіла люстра! |
| Окуляри на морді ката |
| Виблискували спритно! |
| А зал позіхав, а зал сумував — |
| Мелі, Ємеля! |
| Адже не в в'язницю і не в Сучан, |
| Не найвищою мірою! |
| І не до тернового вінця |
| Колісуванням, |
| А як поленом по особі — |
| Голосуванням! |
| І хтось, сп'яну, запитував: |
| - За що? |
| Кого? |
| І хтось жер, і хтось іржав |
| Над анекдотом. |
| Ми не забудемо цей сміх |
| І цю нудьгу! |
| Ми — поіменно! |
| — Згадаймо всіх, |
| Хто підняв руку! |
| «Гул затих. |
| Я вийшов на підмостки. |
| Притуляючись до дверного косяка...» |
| От і змовкли наклеп і спори, |
| Немов узятий у вічності відгул… |
| А над труною встали мародери |
| І несуть почесний ка-ра-вул! |