Переклад тексту пісні Песня про велосипед - Александр Галич

Песня про велосипед (оригінал)

Ах, как мне хотелось, мальчишке,
Проехаться на велосипеде.
Не детском, не трехколесном, —
Взрослом велосипеде!
И мчаться навстречу соснам —
Туда, где сосны и ели, —
И чтоб из окна глядели,
Завидуя мне, соседи —
Смотрите, смотрите, смотрите,
Смотрите, мальчишка едет
На взрослом велосипеде!..
…Ехал мальчишка по улице
На взрослом велосипеде.
— Наркомовский Петька, умница, —
Шептались кругом соседи.
Я крикнул — дай прокатиться!
-
А он ничего не ответил,
Он ехал медленно, медленно,
А я бы летел, как ветер,
А я бы звоночком цокал,
А я бы крутил педали,
Промчался бы мимо окон —
И только б меня видали!..
…Теперь у меня в передней
Пылится велосипед,
Пылится уже, наверное,
С добрый десяток лет.
Но только того мальчишки
Больше на свете нет,
А взрослому, мне не нужен
Взрослый велосипед!
Ох, как хочется мне, взрослому,
Потрогать пальцами книжку,
И прочесть на обложке фамилию,
Не чью-нибудь, а мою!..
Нельзя воскресить мальчишку,
Считайте — погиб в бою…
Но если нельзя — мальчишку,
И в прошлое ни на шаг,
То книжку-то можно?!
Книжку!
Ее — почему никак?!
Величественный, как росчерк,
Он книжки держал под мышкой.
— Привет тебе, друг-доносчик,
Привет тебе, с новой книжкой!
Партийная Илиада!
Подарочный холуяж!
Не надо мне так, не надо —
Пусть тысяча — весь тираж!
Дорого с суперобложкой?
К черту суперобложку!
Но нету суперобложки,
И переплета нет.
…Немножко пройдет, немножко,
Каких-нибудь тридцать лет.
И вот она, эта книжка,
Не в будущем, в этом веке!
Снимает ее мальчишка
С полки в библиотеке!
А вы говорили — бредни!
А вот через тридцать лет…
Пылится в моей передней
взрослый велосипед.

(переклад)

Ах, як мені хотілося, хлопчику,
Проїхатися на велосипеді.
Не дитячому, не трьохколісному, —
Дорослий велосипед!
І мчати назустріч соснам —
Туди, де сосни і їли, —
І щоб з вікна дивилися,
Заздривши мені, сусіди—
Дивіться, дивіться, дивіться
Дивіться, хлопчик їде
На дорослому велосипеді!..
…Їхав хлопчик по вулиці
На дорослому велосипеді.
— Наркомовський Петько, розумниця, —
Шепталися навколо сусіди.
Я крикнув — дай покататися!
-
А він нічого не відповів,
Він їхав повільно, повільно,
А я би летів, як вітер,
А я би дзвіночком цокав,
А я би крутив педалі,
Промчав би повз вікна
І тільки б мене бачили!..
…Тепер у мені в передній
Пилиться велосипед,
Пилиться вже, мабуть,
З добрий десяток років.
Але тільки того хлопчика
Більше на світі немає,
А дорослому, мені не потрібний
Дорослий велосипед!
Ох, як хочеться мені, дорослому,
Поторкати пальцями книжку,
І прочитати на обкладинці прізвище,
Не чиюсь, а мою!..
Не можна воскресити хлопчика,
Вважайте — загинув у бою...
Але якщо не можна — хлопчика,
І в минулий ні на крок,
То книжку-то можна?!
Книжку!
Її — чому ніяк?!
Величний, як розчерк,
Він книжки тримав під пахвою.
— Привіт тобі, друже-донощику,
Привіт тобі, з новою книжкою!
Партійна Іліада!
Подарунковий холуяж!
Не треба мені так, не треба
Нехай тисяча — весь тираж!
Дорого із суперобкладинкою?
До біса суперобкладинку!
Але немає суперобкладинки,
І переплетіння немає.
...Тільки минеться, трохи,
Якихось тридцять років.
І ось вона, ця книжка,
Не в майбутньому, в цьому столітті!
Знімає її хлопчик
З полки в бібліотеці!
А ви говорили — марення!
А ось через тридцять років…
Пилиться в моїй передній
дорослий велосипед.