Переклад тексту пісні Красный треугольник - Александр Галич

Красный треугольник (оригінал)

…Ой, ну что ж тут говорить, что ж тут спрашивать?
Вот стою я перед вами, словно голенький.
Да, я с Нинкою гулял с тети Пашиной,
И в «Пекин» ее водил, и в Сокольники.
Поясок ей подарил поролоновый
И в палату с ней ходил в Грановитую.
А жена моя, товарищ Парамонова,
В это время находилась за границею.
А вернулась, ей привет — анонимочка:
Фотоснимок, а на нем — я да Ниночка!..
Просыпаюсь утром — нет моей кисочки,
Ни вещичек ее, ни записочки!
Нет как нет,
Ну, прямо — нет как нет!
Я к ней в ВЦСПС, в ноги падаю,
Говорю, что все во мне переломано.
Не серчай, что я гулял с этой падлою,
Ты прости меня, товарищ Парамонова!
А она как закричит, вся стала черная:
— Я на слезы на твои — ноль внимания!
И ты мне лазаря не пой, я ученая,
Ты людям все расскажи на собрании!
И кричит она, дрожит, голос слабенький…
А холуи уж тут как тут, каплют капельки:
И Тамарка Шестопал, и Ванька Дерганов,
И еще тот референт, что из органов,
Тут как тут,
Ну, прямо, тут как тут!
В общем, ладно, прихожу на собрание.
А дело было, как сейчас помню, первого.
Я, конечно, бюллетень взял заранее
И бумажку из диспансера нервного.
А Парамонова, гляжу, в новом шарфике,
А как увидела меня — вся стала красная.
У них первый был вопрос — «Свободу Африке!»,
А потом уж про меня — в части «разное».
Ну, как про Гану — все буфет за сардельками,
Я и сам бы взял кило, да плохо с деньгами,
А как вызвали меня, я свял от робости,
А из зала мне кричат: «Давай подробности!»
Все, как есть,
Ну, прямо — все, как есть!
Ой, ну что тут говорить, что ж тут спрашивать?
Вот стою я перед вами, словно голенький.
Да, я с племянницей гулял с тети Пашиной,
И в «Пекин» ее водил, и в Сокольники.
И в моральном, говорю, моем облике
Есть растленное влияние Запада.
Но живем ведь, говорю, не на облаке,
Это ж только, говорю, соль без запаха!
И на жалость я их брал, и испытывал,
И бумажку, что я псих, им зачитывал.
Ну, поздравили меня с воскресением:
Залепили строгача с занесением!
Ой, ой, ой,
Ну, прямо — ой, ой, ой…
Взял я тут цветов букет покрасивее,
Стал к подъезду номер семь, для начальников.
А Парамонова, как вышла — стала синяя,
Села в «Волгу» без меня и отчалила!
И тогда прямым путем в раздевалку я И тете Паше говорю: мол, буду вечером.
А она мне говорит: «С аморалкою
Нам, товарищ дорогой, делать нечего.
И племянница моя, Нина Саввовна,
Она думает как раз то же самое,
Она всю свою морковь нынче продала
И домой по месту жительства отбыла".
Вот те на,
Ну, прямо — вот те на!
Я иду тогда в райком, шлю записочку:
Мол, прошу принять по личному делу я.
А у Грошевой как раз моя кисочка,
Как увидела меня — вся стала белая!
И сидим мы у стола с нею рядышком,
И с улыбкой говорит товарищ Грошева:
— Схлопотал он строгача — ну и ладушки,
Помиритесь вы теперь по-хорошему!
И пошли мы с ней вдвоем, как по облаку,
И пришли мы с ней в «Пекин» рука об руку,
Она выпила дюрсо, а я перцовую
За советскую семью образцовую!
Вот и все!

(переклад)

…Ой, ну що тут говорити, що тут питати?
От стою я перед вами, наче голенький.
Так, я з Нінкою гуляв з тітки Пашиною,
І в «Пекін» її водив, і в Сокольники.
Поясок їй подарував поролоновий
І в палату з нею ходив у Грановіту.
А дружина моя, товаришу Парамонова,
У цей час перебувала за кордоном.
А повернулася, їй привіт анонімочка:
Фото, а на ньому — я да Ніночка!..
Прокидаюся вранці - немає моєї кисочки,
Ні речей її, ні записочки!
Ні як ні,
Ну, прямо - ні як ні!
Я к ній у ВЦРПС, у ноги падаю,
Кажу, що все у мені переломлене.
Не серчай, що я гуляв з цією падлою,
Ти пробач мені, товаришу Парамонова!
А вона як закричить, вся стала чорна:
— Я на сльози на твої — нуль уваги!
І ти мені лазаря не спів, я вчена,
Ти людям все розкажи на зібранні!
І кричить вона, тремтить, голос слабенький...
А холуї вже тут як тут, краплють крапельки:
І Тамарка Шестопал, і Ванька Дерганов,
І ще той референт, що з органів,
Тут, як тут,
Ну, прямо, як тут!
Загалом, гаразд, приходжу на збори.
А справа була, як зараз пам'ятаю, першого.
Я, звичайно, бюлетень взяв заздалегідь
І папірець з диспансеру нервового.
А Парамонова, дивлюся, в новому шарфику,
А як побачила мене — вся стала червона.
У них перше було питання — «Свободу Африці!»,
А потім вже про мене в частині «різне».
Ну, як про Гану — все буфет за сардельками,
Я і сам би взяв кіло, так погано з грошима,
А як викликали мене, я звів від роботи,
А з залу мені кричать: «Давай подробиці!»
Все як є,
Ну, прямо— все, як є!
Ой, ну що тут говорити, що ж тут питати?
От стою я перед вами, наче голенький.
Так, я з племінницею гуляв з тіткою Пашиною,
І в «Пекін» її водив, і в Сокольники.
І в моральному, кажу, моєму образі
Є розтлінне вплив Заходу.
Але ж живемо, кажу, не на хмарі,
Це тільки, кажу, сіль без запаху!
І на жалість я их брав, і переживав,
І папірець, що я псих, ним зачитував.
Ну, привітали мене з воскресінням:
Заліпили строгача із занесенням!
Ой ой ой,
Ну, прямо - ой, ой, ой ...
Взяв я тут квітів букет покрасивее,
Став до під'їзду номер сім, для начальників.
А Парамонова, як вийшла — стала синя,
Села в «Волгу» без мене і відчалила!
І тоді прямим шляхом у роздягальню я І тітці Паші кажу: мовляв, буду ввечері.
А вона мені каже: «З аморалкою
Нам, товаришу дорогий, робити нічого.
І племінниця моя, Ніно Саввівно,
Вона думає якраз те саме,
Вона всю свою моркву нині продала
І додому за місцем проживання відбула».
Ось ті на,
Ну, прямо - ось ті на!
Я іду тоді в райком, шлю записочку:
Мовляв, прошу прийняти по особистій справі я.
А у Денежний якраз моя кисочка,
Як побачила мене — вся стала біла!
І сидимо ми у столу з нею поряд,
І з посмішкою говорить товариш Грошева:
— Склопотав він строгача — ну і ладушки,
Помиріться ви тепер по-хорошому!
І пішли ми з нею вдвох, як по хмарі,
І прийшли ми з нею в «Пекін» рука об руку.
Вона випила дюрсо, а я перцеву
За радянську сім'ю зразкову!
От і все!