| Ти не часто мені снишся, мій Батьківщині,
|
| Золоте мій, недовге століття.
|
| Але все те, що трапиться зі мною потім,—
|
| Усі звідси бере розбіг!
|
| Тут одного разу прокинувся я, син земний,
|
| І в очах моїх світло виникло.
|
| Тут мій перший грім говорив зі мною,
|
| І я зрозумів його мову.
|
| Як дивно мені було, мій Батьківщині,
|
| Коли Хтось із порожнім обличчям
|
| Мені сказав, посміхнувшись, що в тому будинку
|
| Я не був сином, а мешканцем.
|
| Кутовим мешканцем, що збирає гроші —
|
| Розплатитися за хліб та кров.
|
| Він збирає гроші і завжди в боргу,
|
| І не вирветься з боргів!
|
| — А в синовній вірності в світі цьому
|
| Клялися багато хто — і не раз! |
| -
|
| Так сказав мені Хтось із порожнім обличчям
|
| І примружило свинцеве око.
|
| І додав:
|
| — А втім, злукав, солги —
|
| Може, вимолиш тишу та гладь!..
|
| Але уж якщо я повинен платити борги,
|
| То навіщо ж при цьому брехати?!
|
| І нехай я гроші наскребу з трудом,
|
| І нехай велика ціна —
|
| Кредитор мій суворий, мій Батьківщина,
|
| Я з тобою розплачуся сповна!
|
| Але коли під гуркіт чужих підків
|
| Гримне світло фатальної зорі —
|
| Я піду, вільний від усіх боргів,
|
| І назад мене не клич.
|
| Не клич визволяти тебе з вогню,
|
| Не клич розділити лихо.
|
| Не клич мене!
|
| Не клич мене…
|
| Не клич —
|
| Я і так прийду!
|
| Не клич —
|
| Я і так прийду! |