Переклад тексту пісні Песня-сказка - Владимир Высоцкий

Песня-сказка (оригінал)

На краю края земли, где небо ясное
Как бы вроде даже сходит за кордон,
На горе стояло здание ужасное,
Издаля напоминавшее ООН.
Всё сверкает как зарница —
Красота!
Но только вот
В этом здании царица
В заточении живёт.
И Кащей Бессмертный грубую животную
Это здание поставил охранять,
Но по-своему несчастное и кроткое,
Может, было то животное — как знать!
От большой тоски по маме
Вечно чудище в слезах —
Хоть оно с семью главами,
О пятнадцати глазах.
Сам Кащей (он мог бы раньше — врукопашную)
От любви к царице высох и увял —
И cтал по-своему несчастным старикашкою.
Ну, а зверь его к царице не пускал.
«Пропусти меня, чего там.
Я ж от страсти трепещу!..» —
«Хоть снимай меня с работы —
Ни за что не пропущу!»
Добрый молодец Иван решил попасть туда:
Мол видали мы кащеев, так-растак!
Он всё время: где чего — так сразу шасть туда,
Он по-своему несчастный был — дурак!
То ли выпь захохотала,
То ли филин заикал…
На душе тоскливо стало
У Ивана-дурака.
Началися его подвиги напрасные,
С баб-ягами никчемушная борьба…
Тоже ведь она по-своему несчастная,
Эта самая лесная голытьба.
Скольких ведьмочков пришибнул!
Двух молоденьких, в соку,
Как увидел утром — всхлипнул:
Жалко стало, дураку!
Но, однако же, приблизился, дремотное
Состоянье превозмог своё Иван, —
В уголку лежало бедное животное,
Все главы свои склонившее в фонтан.
Тут Иван к нему сигает,
Рубит голову спеша
И к Кащею подступает,
Кладенцом своим маша.
И грозит он старику двухтыщелетнему:
«Щас, — говорит, — бороду-то мигом обстригу!
Так умри ты, сгинь, Кащей!»
А тот в ответ ему:
«Я бы — рад, но я бессмертный — не могу!»
Но Иван себя не помнит:
«Ах ты, гнусный фабрикант!
Вон настроил сколько комнат!
Девку спрятал, интриган!
Я закончу дело, взявши обязательство!.."
И от этих-то неслыханных речей
Умер сам Кащей, без всякого вмешательства, —
Он неграмотный, отсталый был Кащей.
А Иван, от гнева красный,
Пнул Кащея, плюнул в пол
И к по-своему несчастной
Бедной узнице вошёл.
<27 июня 1967 года>

(переклад)

На краю землі, де небо ясне
Як би ніби навіть сходить за кордон,
На горі стояла будівля жахлива,
Здаля нагадує ООН.
Все сяє як блискавичка —
Краса!
Але тільки ось
У цій будівлі цариця
У ув'язненні живе.
І Кащій Безсмертний грубу тварину
Цей будинок поставив охороняти,
Але по-своєму нещасне і лагідне,
Може, було те тварини — як знати!
Від великої туги по мамі
Вічно чудовисько в сльозах
Хоч воно із сімома главами,
Про п'ятнадцять очей.
Сам Кащій (він міг би раніше - врукопашну)
Від любові до цариці висох і ув'ял —
І став по-своєму нещасним старим.
Ну, а звір його до цариці не пускав.
«Пропусти мене, чого там.
Я ж від пристрасті тремчу!..» —
«Хоч знімай мене з роботи —
Ні за що не пропущу!»
Добрий молодець Іван вирішив потрапити туди:
Мовляв бачили ми кащеїв, так-розтак!
Він весь час: де чого так відразу шість туди,
Він по-своєму нещасний був — дурень!
Чи вип зареготала,
То лі філін заїкав…
На душі тужливо стало
У Івана-дурня.
Почалися його подвиги марні,
З баб-ягами нікчемна боротьба…
Адже вона по-своєму нещасна,
Ця сама лісова голота.
Скільки відьмочків прибив!
Двох молоденьких, в соку,
Як побачив уранці — схлипнув:
Жаль стало, дурню!
Але, однак, наблизився, дрімотне
Стан переміг свій Іван, —
У куточку лежала бідна тварина,
Усі глави свої схилили в фонтан.
Тут Іван до нього сигає,
Рубить голову поспішаючи
І до Кащію підступає,
Немовлям своїм маша.
І загрожує він старому двотисячолітньому:
«Щас, — каже, — бороду миттю обстрижу!
Так помри ти, згинь, Кащей!
А той у відповідь йому:
«Я би — радий, але я безсмертний — не можу!»
Але Іван себе не пам'ятає:
«Ах ти, мерзенний фабрикант!
Он налаштував скільки кімнат!
Дівчину сховав, інтриган!
Я закінчу справу, взявши зобов'язання!.."
І від цих нечуваних промов
Помер сам Кащій, без жодного втручання,—
Він неписьменний, відсталий був Кащею.
А Іван, від гніву червоний,
Пнув Кащея, плюнув у підлогу
І до по-своєму нещасної
Бідолашній в'язниці увійшов.
<27 червня 1967 року>