Переклад тексту пісні Милицейский протокол - Владимир Высоцкий

Милицейский протокол (оригінал)

Считай по-нашему, мы выпили немного.
Не вру, ей-бога... Скажи, Серега!
И если б водку гнать не из опилок,
То че б нам было с трех, четырех, пяти бутылок?
Вторую пили близь прилавка в закуточке,
Но это были еще цветочки.
Потом - в скверу, где детские грибочки,
Потом - не помню.
Дошел до точки.
Я пил из горлышка, с устатку и не евши,
Но я, как стекло был, то есть остекленевший.
А уж когда коляска подкатила,
Тогда в нас было семьсот на рыло!
Мы, правда, третьего насильно затащили.
Ну, тут промашка, тут, конечно, мы переборщили.
А что очки товарищу разбили,
Так то портвейном усугубили.
Но товарищ первый нам сказал, что, мол, "Уймитесь",
Что - "Не буяньте", говорит, - "И разойдитесь".
На "разойтись" я, кстати, сразу же согласился
И разошелся, то есть расходился.
Но если я кого ругал - карайте строго!
Но это вряд ли... Я вообще не ругаюсь, скажи, Серега!
А что упал - так то от помутнения.
Орал не с горя - от отупения.
Теперь дозвольте пару слов без протокола.
Чему нас учит, так сказать, семья и школа?
Что жизнь сама таких накажет строго.
Тут мы согласны... Скажи, Серега!
Вот он проснется утром, протрезвеет, скажет:
"Пусть жизнь осудит, пусть жизнь накажет!".
А вы отпустите - вам же легче будет.
Ну чего возиться, раз жизнь осудит.
Вы не глядите, что Сережа все кивает.
Он соображает, он все понимает!
А что мычит, так это он от волнения,
От осознания, так сказать, и просветления.
Не запирайте, люди!
Плачут дома детки...
Ему же в Химки, а мне аж вон в Медведки!
Да все равно: автобусы не ходят,
Метро закрыто, в такси не содят.
Приятно все-таки, что нас тута уважают:
Гляди, Серега, подвозят, гляди - сажают!
Разбудит утром не петух, прокукарекав,
Сержант подымет, как человеков...
Нас чуть не с музыкой проводят, как проспимся.
Я рупь заначил, слышь, Серега, опохмелимся!
И все же, брат, трудна у нас дорога!
Эх, бедолага!
Ну спи, Серега...

Милицейский протокол (переклад)

Вважай по-нашому, ми трохи випили.
Не брешу, їй-бога... Скажи, Сергію!
І якби горілку гнати не з тирси,
Що б нам було з трьох, чотирьох, п'яти пляшок?
Другу пили поблизу прилавка в закутку,
Але то були ще квіточки.
Потім – у скверу, де дитячі грибочки,
Потім – не пам'ятаю.
Дійшов до крапки.
Я пив з шийки, з устатку і не ївши,
Але я, як скло був, тобто засклені.
А коли коляска підкотила,
Тоді в нас було сімсот на рило!
Ми, щоправда, третього насильно затягли.
Ну, тут промах, тут, звичайно, ми переборщили.
А що окуляри товаришу розбили,
То портвейном посилили.
Але товариш перший нам сказав, що, мовляв, "Вгамуйте",
Що - "Не буяньте", каже, - "І розійдіться".
На "розійтися" я, до речі, одразу ж погодився
І розійшовся, тобто розходився.
Але якщо я кого лаяв – карайте суворо!
Але це навряд... Я взагалі не лаюся, скажи, Серьогу!
А що впав - то від помутніння.
Кричав не з горя - від отупіння.
Тепер дозвольте кілька слів без протоколу.
Чому нас вчить, так би мовити, сім'я та школа?
Що життя саме таких покарає суворо.
Тут ми згодні... Скажи, Сергію!
Ось він прокинеться вранці, протверезіє, скаже:
"Нехай життя засудить, нехай життя покарає!"
А ви відпустите – вам же легше буде.
Ну чого возитися, якщо життя засудить.
Ви не дивіться, що Сергійко все киває.
Він розуміє, він усе розуміє!
А що мукає, так це він від хвилювання,
Від усвідомлення, так би мовити, і просвітлення.
Не замикайте, люди!
Плачуть удома дітки...
Йому ж у Хімки, а мені аж геть у Ведмедки!
Та все одно: автобуси не ходять,
Метро закрите, у таксі не садять.
Приємно все-таки, що нас тут поважають:
Дивись, Сергію, підвозять, дивись – садять!
Розбудить вранці не півень, прокукарекав,
Сержант підніме, як людей...
Нас мало не з музикою проводять, як проспимося.
Я руп заначив, чуєш, Сергію, опохмелимся!
І все ж, брате, важка у нас дорога!
Ех, бідолаха!
Ну спи, Сергію...