Переклад тексту пісні Мчится карета - Виктор Петлюра

Мчится карета (оригінал)

Мчится карета по улице где-то,
В ней два легавых сидят.
Я между ними, и руки в браслетах,
В спину два дула торчат.
Помнишь, курносая, бегали босыми,
Я ж тебе кудри трепал,
Годы промчались, и мы повстречались,
Я тебя милой назвал.
Помнишь, голубка моя сероглазая,
Как мы гуляли с тобой:
Пили — кутили, смеялись и плакали,
Я наслаждался тобой.
Помню, подъехали боле товарищей,
Звали на дело меня,
Ты у калитки стояла и плакала
И не пускала меня.
Но не послушал твоих уговоров я,
Вынул из шкафа наган.
Мимо прошел и тебе улыбнулся я И ничего не сказал.
Помню, подъехали к серому зданию,
Встали и тихо пошли,
Кучер блатной разворачивал сани,
Чтобы запутать следы.
Сверла английские, сверла немецкие,
Словно два шмеля, жужжат,
Мы просверлили четыре отверстия
В сердце стального замка.
Вот и открылася дверца заветная,
Я не сводил с нее глаз:
Деньги советские, с дедушкой Лениным
С полок смотрели на нас.
Помню, досталась мне доля немалая —
Ровно сто тысяч рублей.
И нас, медвежатников, вохра из МУРа
Всех повязала во тьме.
Мчится карета по улице где-то,
В ней два легавых сидят.
Я между ними, и руки в браслетах,
В спину два дула торчат.
Помню, подъехали к серому зданию,
Только уже не к тому,
Двери стальные, решетки железные,
Так вот попал я в тюрьму.
Так выпьем за тех, кто сидит в изоляторе,
Кто спит да на голом полу,
Кого приковала тюремная школа,
Кого — автомат ГПУ.

(переклад)

Мчить карета по вулиці десь,
У ній два лягаві сидять.
Я між ними,і руки в браслетах,
У спині два дули стирчать.
Пам'ятаєш, курносая, бігали босими,
Я ж тебе кучері тріпав,
Роки промчали, і ми зустрілися,
Я тебе милою назвав.
Пам'ятаєш, голубко моє сірооке,
Як ми гуляли з тобою:
Пили — кутили, сміялися і плакали,
Я насолоджувався тобою.
Пам'ятаю, під'їхали більше за товаришів,
Звали на справу мене,
Ти у хвіртки стояла і плакала
І не пускала мене.
Але не послухав твоїх умовлянь я,
Вийняв із шафи наган.
Мимо пройшов і тебе посміхнувся я І нічого не сказав.
Пам'ятаю, під'їхали до сірої будівлі,
Встали і тихо пішли,
Кучер блатний розгортав сани,
Щоб заплутати сліди.
Свердла англійські, свердла німецькі,
Немов два джмелі, дзижчать,
Ми просвердлили чотири отвори
Серце сталевого замку.
От і відчинилися дверцята заповітні,
Я не зводив з неї очей:
Гроші радянські, з дідусем Леніним
З полок дивилися на нас.
Пам'ятаю, дісталася мені неабияка частка—
Рівно сто тисяч карбованців.
І нас, ведмежатників, вохра з МУРу
Усіх пов'язала у темряві.
Мчить карета по вулиці десь,
У ній два лягаві сидять.
Я між ними,і руки в браслетах,
У спині два дули стирчать.
Пам'ятаю, під'їхали до сірої будівлі,
Тільки вже не до того,
Двері сталеві, решітки залізні,
Так от потрапив я в тюрму.
Так вип'ємо за тих, хто сидить в ізоляторі,
Хто спить так, на голій підлозі,
Кого прикувала тюремна школа,
Кого — автомат ГПУ.