Переклад тексту пісні Капитанские погоны - Виктор Петлюра

Капитанские погоны (оригінал)

Это было в тайге,
Где кончается воля.
Утром ранним отряд
Шел на лесоповал.
Заключенных вели
Под надежным конвоем,
А парнишка один
О побеге мечтал.
Думал все, как в лесу
Он отыщет ту тропку,
По которой уйдет
Он из строя сквозь тьму.
Знал, что будут стрелять,
Будут гнать за решетку,
Но с колючкой забор
Хуже смерти ему.
Знал, что будут стрелять,
Будут гнать за решетку,
Но с колючкой забор
Хуже смерти ему.
Возвращались назад,
Вдруг рванул он из строя,
Сквозь нетронутый снег
Прямо в темень тайги.
Крикнул: «С*ка, стоять!»
Рыжий старший конвоя,
Передернул затвор
И помчался за ним.
Крикнул: «С*ка, стоять!»
Рыжий старший конвоя,
Передернул затвор
И помчался за ним.
Пули, злобно свистя,
Все впивалися в ели,
Разлетелась кора,
Больно била в лицо.
Но, а он все стрелял
По бегущей мишени,
Каждый выстрел его
Мог стать парню концом.
Но, а он все стрелял
По бегущей мишени,
Каждый выстрел его
Мог стать парню концом.
Вдруг умолк автомат,
Крик раздался над лесом,
И конвойный ушел
С головою под снег.
Волчью яму, видать,
Проломил он всем весом,
И подумал пацан,
Что удался побег.
Тот стонал «Ты спаси,
Отпущу я на волю,
Всем скажу — не догнал,
Только мне помоги!»
Пожалел его зек,
Волк завыл над тайгою,
Руку подал ему
И тянул, что есть сил.
Пожалел его зек,
Волк завыл над тайгою,
Руку подал ему
И тянул, что есть сил.
Встал конвойный, вздохнул,
Отряхнулся от снега,
Разрядил автомат
И промолвил — беги.
Парень вновь побежал,
Только вдруг пистолетный
Грянул выстрел один
Средь застывшей тайги.
Паренек побежал,
Только вдруг пистолетный
Грянул выстрел один
Средь застывшей тайги.
Он теперь капитан,
Да и должность иная.
И никто не узнал
Про отчаянный стон,
А в могиле сырой
Жизнь лежала другая,
Что ценою была
Капитанских погон.

Капитанские погоны (переклад)

Це було в тайзі,
Де кінчається воля.
Вранці ранній загін
Ішов на лісоповал.
В'язнів вели
Під надійним конвоєм,
А хлопець один
Про втечу мріяв.
Думав усе, як у лісі
Він відшукає ту стежку,
По якій піде
Він з ладу крізь темряву.
Знав, що стрілятимуть,
гнатимуть за ґрати,
Але з колючкою паркан
Гірше за смерть йому.
Знав, що стрілятимуть,
гнатимуть за ґрати,
Але з колючкою паркан
Гірше за смерть йому.
Поверталися назад,
Раптом рвонув він з ладу,
Крізь незайманий сніг
Прямо в темряву тайги.
Крикнув: «С*ка, стояти!»
Рудий старший конвою,
Пересмикнув затвор
І помчав за ним.
Крикнув: «С*ка, стояти!»
Рудий старший конвою,
Пересмикнув затвор
І помчав за ним.
Кулі, зло свистячи,
Усі впивалися в їли,
Розлетілася кора,
Боляче била в обличчя.
Але, а він все стріляв
По біжучій мішені,
Кожен постріл його
Міг стати хлопцю кінцем.
Але, а він все стріляв
По біжучій мішені,
Кожен постріл його
Міг стати хлопцю кінцем.
Раптом замовк автомат,
Крик пролунав над лісом,
І конвойний пішов
З головою під сніг.
Вовчу яму, мабуть,
Проломив він всією вагою,
І подумав пацан,
Що вдалася втеча.
Той стогнав «Ти рятуй,
Відпущу я на волю,
Всім скажу - не наздогнав,
Тільки мені допоможи!
Пожалів його зек,
Вовк завив над тайгою,
Руку подав йому
І тягнув, що є сил.
Пожалів його зек,
Вовк завив над тайгою,
Руку подав йому
І тягнув, що є сил.
Встав конвойний, зітхнув,
Обтрусився від снігу,
Розрядив автомат
І промовив — біжи.
Хлопець знову побіг,
Тільки раптом пістолетний
Грязнув постріл один
Серед застиглої тайги.
Хлопець побіг,
Тільки раптом пістолетний
Грязнув постріл один
Серед застиглої тайги.
Він тепер капітан,
Так і посада інша.
І ніхто не дізнався
Про відчайдушний стогін,
А в могилі сирої
Життя лежало інше,
Що ціною була
Капітанські погони.