| Намалюю картину твоєї душі
|
| І повішу її на своїх словах,
|
| Натискаючи на кнопки, забудемо життя,
|
| Пригнічуючи той щирий перший страх
|
| Я і ти, ти і я стали ніби німі ляльки,
|
| Я і ти, ми гра, ми граємо без фальші, лише
|
| Я и ти — ми одні — шукаємо знову сліди розуму,
|
| Але немає дороги назад, нас більше не чекають ...
|
| Я скопіюю жести, побудую погляд,
|
| Нашу тендітну сутність я сховаю всередині,
|
| Якщо все-таки зможеш розплющити очі…
|
| Різатиму долоні, а ти дивися
|
| Я і ти, ти і я стали ніби німі ляльки,
|
| Я і ти, ми гра, ми граємо без фальші, лише
|
| Я и ти — ми одні — шукаємо знову сліди розуму,
|
| Але немає дороги назад, нас більше не чекають ...
|
| Давай грати, як в перший і останній раз,
|
| Як лабіринт, що поза твоїми втомленими очима
|
| І душить звук, втрачаємо зв'язок, ми все німи
|
| Залишимо лише одні кострубаті шипи
|
| Від перших троянд усіх наших думок та ідей
|
| Останній раз і ми сотром межі днів
|
| Одна гра — за правилами або без них
|
| Давай грати за правилами, як ти звик
|
| Ти ж звик?
|
| Я і ти, ти і я стали ніби німі ляльки,
|
| Я і ти, ми гра, ми граємо без фальші, лише
|
| Я и ти — ми одні — шукаємо знову сліди розуму,
|
| Але немає дороги назад, нас більше не чекають ... |