| Мені не було чого робити, помирав від суми
|
| З похмілля кров давила сильно на мої віскі
|
| І похмелитися було не за що — в кишені голяк
|
| Сусіди теж не дають, хоч я крутив їх так і сяк
|
| Заліз у кладку я, надії, щоб чогось загнати
|
| Я став копатися в своєму мотлоху, не з похмілля помирати
|
| Мені на очі трапився старий брудний спітнілий шкарпетку
|
| І в ньому знайшов я старий, раніше заначений шматок
|
| Навіщо, рідний, я до інфляції тебе затиснув?
|
| Навіщо тебе в шкарпетці тримав?
|
| Так краще б я за рахунок тебе тиждень круто пив,
|
| Але я в натурі про тебе забув!
|
| Я в свій час за тебе мішки великі грузив
|
| Я за тебе могили і траншеї цілодобово рив
|
| Недоїдав, недопивав, за що і виразку схопив
|
| Я за тебе, бля, для себе, бля, нічого не купив!
|
| Навіщо, рідний, я до інфляції тебе затиснув?
|
| Навіщо тебе в шкарпетці тримав?
|
| Так краще б я с тобою з друзями лихо покутив,
|
| Але я в натурі про тебе забув!
|
| Від злості б'ю я по своїй і так хворій голові
|
| Від злості я відгриз усі гудзики на рукаві
|
| Тепер тобою можна лише щось підтерти
|
| Тепер тебе можна трубкою скрутити і який-куди подіти
|
| Навіщо, рідний, я до інфляції тебе затиснув?
|
| Навіщо тебе в шкарпетці тримав?!
|
| Так краще б я з тобою чувиху в ресторан зводив,
|
| Але я в натурі про тебе забув!
|
| Навіщо, рідний, я до інфляції тебе затиснув?
|
| Навіщо тебе в шкарпетці тримав?!
|
| Так краще б я з тобою чувиху в ресторан зводив,
|
| Але я в натурі про тебе забув! |