| Мені не було чого робити, помирав від суми | 
| З похмілля кров давила сильно на мої віскі | 
| І похмелитися було не за що — в кишені голяк | 
| Сусіди теж не дають, хоч я крутив їх так і сяк | 
| Заліз у кладку я, надії, щоб чогось загнати | 
| Я став копатися в своєму мотлоху, не з похмілля помирати | 
| Мені на очі трапився старий брудний спітнілий шкарпетку | 
| І в ньому знайшов я старий, раніше заначений шматок | 
| Навіщо, рідний, я до інфляції тебе затиснув? | 
| Навіщо тебе в шкарпетці тримав? | 
| Так краще б я за рахунок тебе тиждень круто пив, | 
| Але я в натурі про тебе забув! | 
| Я в свій час за тебе мішки великі грузив | 
| Я за тебе могили і траншеї цілодобово рив | 
| Недоїдав, недопивав, за що і виразку схопив | 
| Я за тебе, бля, для себе, бля, нічого не купив! | 
| Навіщо, рідний, я до інфляції тебе затиснув? | 
| Навіщо тебе в шкарпетці тримав? | 
| Так краще б я с тобою з друзями лихо покутив, | 
| Але я в натурі про тебе забув! | 
| Від злості б'ю я по своїй і так хворій голові | 
| Від злості я відгриз усі гудзики на рукаві | 
| Тепер тобою можна лише щось підтерти | 
| Тепер тебе можна трубкою скрутити і який-куди подіти | 
| Навіщо, рідний, я до інфляції тебе затиснув? | 
| Навіщо тебе в шкарпетці тримав?! | 
| Так краще б я з тобою чувиху в ресторан зводив, | 
| Але я в натурі про тебе забув! | 
| Навіщо, рідний, я до інфляції тебе затиснув? | 
| Навіщо тебе в шкарпетці тримав?! | 
| Так краще б я з тобою чувиху в ресторан зводив, | 
| Але я в натурі про тебе забув! |