| У тихого ставка вона гуляти любила
|
| За нею спостерігав я з дуба щодня
|
| Я відчував, що до неї в моєму серці щось було
|
| І це з кожним днем ставало все сильнішим
|
| І нічого на світі не було чудесніше
|
| Як радіти їй, любити та сумувати
|
| І, ховаючись за листям, тихо слухати її пісні
|
| І іноді трохи обережно підспівувати
|
| - Ах, який смішний та наївний хлопець
|
| Думає, що я не помічаю його
|
| - Як вона мила...
|
| - Адже любить, точно знаю
|
| - З розуму мене звела...
|
| - Навіщо він ховається, навіщо?
|
| - Птахи в небесах літають
|
| Опалий лист зелений по воді пливе
|
| А я все не розумію, про кого вона у дуба щодня співає
|
| Лай-лай-лай-лай
|
| Лай-лай-лай-лай
|
| І до дерева вона все ближче підходила
|
| З лугових квітів плела собі вінок
|
| І пальцем на воді вона букви виводила
|
| Ні слова розібрати, на жаль, я не міг
|
| Але раптом пролунав хрускіт, і мій сук надломився
|
| І разом з ним я в ставок упав тієї ж миті
|
| Ледве не потонув, на все життя води напився
|
| Я виплив абияк, сів на камінь і поник.
|
| - Ах, який смішний та наївний хлопець
|
| Думає, що я не помічаю його
|
| - Як вона мила...
|
| - Адже любить, точно знаю
|
| - З розуму мене звела...
|
| - Навіщо він ховається, навіщо?
|
| - Птахи в небесах літають
|
| Опалий лист зелений по воді пливе
|
| А я все не розумію, про кого вона у дуба щодня співає
|
| Лай-лай-лай-лай
|
| Лай-лай-лай-лай
|
| Але зі спини моєї зняла вона латаття
|
| Приставила до свого розкішного волосся
|
| І на обличчі я побачив милу посмішку
|
| Чого там казати, усміхнувся я і сам
|
| - Ах, який смішний та наївний хлопець
|
| Думає, що я не помічаю його
|
| - Як вона мила...
|
| - Адже любить, точно знаю
|
| - З розуму мене звела...
|
| - Навіщо він ховається, навіщо?
|
| - Птахи в небесах літають
|
| Опалий зелений зелений по воді пливе
|
| А я все не розумію, про кого вона у дуба щодня співає
|
| Лай-лай-лай-лай
|
| Лай-лай-лай-лай
|
| Лай-лай-лай-лай
|
| Лай-лай-лай-лай |