Переклад тексту пісні Не уходи - Иван Кучин

Не уходи (оригінал)

Вступление.
Ты была моим лучшим товарищем.
Я скажу даже больше тебе.
Ты была последним пристанищем.
В моей злой и беспутной судьбе.
И хоть был я гулящим и ветренным.
Лишь с тобой, лишь с тобою одной.
Отогрелся я сердцем ослепленным.
И оттаял оглохшей душой.
Припев:
Ах, как я искренне любил тебя,
За блеск твоих зелёных глаз.
Не уходи моя любимая,
И жизнь наладится у нас.
И пусть ресницы твои мокрые.
Ты ведь не плачешь у меня.
То просто дождь стучит за стёклами.
Переживает как и я.
Я открылся тебе и доверился.
Не тая недостатков лица.
Я ж не просто любил, я надеялся.
Долюбить и допеть до конца.
Да страдать, как бог даст да печалиться.
И оплаканным грохнуться вниз.
Не спеши отрекаться и каяться.
Не спеши уходить, оглянись.
Припев:
Ах, как я искренне любил тебя,
За блеск твоих зелёных глаз.
Не уходи моя любимая,
И жизнь наладится у нас.
И пусть ресницы твои мокрые.
Ты ведь не плачешь у меня.
То просто дождь стучит за стёклами.
Переживает как и я.
Соло.
И хоть был я гулящим и ветренным.
Лишь с тобой, лишь с тобою одной.
Отогрелся я сердцем ослепленным.
И оттаял оглохшей душой.
Припев:
Ах, как я искренне любил тебя,
За блеск твоих зелёных глаз.
Не уходи моя любимая,
И жизнь наладится у нас.
И пусть ресницы твои мокрые.
Ты ведь не плачешь у меня.
То просто дождь стучит за стёклами.
Переживает как и я.

Не уходи (переклад)

Вступ.
Ти була мені найдорожчим побратимом.
Я скажу тобі й понад те — відверто.
Ти стала тихою гаванню незримою,
У моїй долі — хижій, розбещеній, впертій.
І хоч я був бурлакa вітряний, зухвалий,
Лише з тобою, лише у сяйві твоїм,
Я серце, сліпе від блукань і печалі,
Зігрів, а душа розтанула, німа й незрима.
Приспів:
О, як я палко, щиро тебе любив,
За той смарагдовий спалах в зіницях твоїх.
Не йди, кохана, не згасай, мов цвіт надій,
І життя розгорнеться між нас, як світанковий сніг.
І хай росою змивають вії дощем ранковим,
Ти ж не плачеш — то не сльози твого суму.
Це лиш дощ барабанить об шиби безумовно,
Тривожиться, як і я, в нічному шумі.
Я до тебе розкрився, довіривсь до дна,
Не приховуючи й тіней у власному обличчі.
Я ж не просто любив — я віру поклав в нас,
Доспівати любов до останньої звички.
Та й страждати, як Бог пошле, тужити вповіль,
І ридма впасти в прірву, омившись журбою.
Не квапся зрікатися й каяття носити в собі,
Не квапся йти вдалину — озирнись із любов’ю.
Приспів:
О, як я палко, щиро тебе любив,
За той смарагдовий спалах в зіницях твоїх.
Не йди, кохана, не згасай, мов цвіт надій,
І життя розгорнеться між нас, як світанковий сніг.
І хай росою змивають вії дощем ранковим,
Ти ж не плачеш — то не сльози твого суму.
Це лиш дощ барабанить об шиби безумовно,
Тривожиться, як і я, в нічному шумі.
Соло.
І хоч я був бурлакa вітряний, зухвалий,
Лише з тобою, лише у сяйві твоїм,
Я серце, сліпе від блукань і печалі,
Зігрів, а душа розтанула, німа й незрима.
Приспів:
О, як я палко, щиро тебе любив,
За той смарагдовий спалах в зіницях твоїх.
Не йди, кохана, не згасай, мов цвіт надій,
І життя розгорнеться між нас, як світанковий сніг.
І хай росою змивають вії дощем ранковим,
Ти ж не плачеш — то не сльози твого суму.
Це лиш дощ барабанить об шиби безумовно,
Тривожиться, як і я, в нічному шумі.