| Мої друзі скупі на слово стали,
|
| В очах туги незгладиме світло,
|
| І ходять із забинтованими лобами,
|
| У розквіті років, у розквіті років
|
| І ходять із забинтованими лобами,
|
| У розквіті років, у розквіті років
|
| Мої друзі не пишуть, не читають,
|
| І до суспільних проблем ним справи немає,
|
| І ходять із забинтованими лобами
|
| У розквіті років, у розквіті років
|
| Мої друзі закинули гітари,
|
| Їм все одно: що північ, що світанок,
|
| І ходять із забинтованими лобами
|
| У розквіті років, у розквіті років
|
| Мої друзі квитки замовили
|
| На той світ
|
| І ходять із забинтованими лобами
|
| У розквіті років, у розквіті років
|
| — Вибачте, а коли ви написали цю пісню?
|
| - Цю пісню? |
| У 80-му році! |
| А що?
|
| — Прокиньтеся, у нас сьогодні 87-й, перебудова! |
| Ваша пісня не
|
| актуальна, вона відбиває недоліки минулих років! |
| Адже зараз
|
| зовсім не обов'язково розбивати собі лоб і взагалі…
|
| — Але пробачте і Ви, мене, Ви не дослухали пісню до кінця,
|
| вона ще не закінчилася. |
| Я нещодавно дописав ще один куплет,
|
| до речі, ось у світі останніх змін. |
| І дивіться що з
|
| цього вийшло. |
| Зараз я, допою!
|
| Мої друзі щедрі тепер на слово,
|
| Так ось бинтів не думають знімати:
|
| Чутка прокотилася, ніби скоро знову
|
| Прийдеться лоби забинтувати |