Переклад тексту пісні Струна - BALU

Струна (оригінал)

Посреди ночи горит огнём кабак
В том кабаке в трубке тлеет табак
Путник тянет дым не спеша,
Устали ноги от дороги, и еле дыша,
Опрокинув стопку, затянул песню
Голосом хриплым, но нет той песни чудесней
Гонит ветер искры огня и клубы дыма,
Не задевая путника, пролетая мимо
Вокруг шум, суета, люди толпой бегут вон
От потолка до пола всё объято костром:
От покрытого лаком паркета
До рамки портрета
Путник играет на гитаре, не страшась огня
Злит старую с косой, её к себе маня
«Забери меня ну же» — поёт ей в лицо
И вдруг вокруг вмиг застыло всё
Не выкинешь из песни поэта путника слов
Душевный зов, от которого стынет кровь
Его раненое сердце болит, но бьётся
И из него кровоточа эта песня льётся:
«Я потерял всех, кого можно и нельзя
В небесные края отправилась моя семья
Простите старика, не уберег вас, дети
Пустое сердце пленили хмельные цепи
Я видел много слез, страданья, боли
Давно сдул ветер перемен песок страха с ладони
Смысл жизни разбит как стеклянная тара
Путеводная звезда меркла, не блистала
Да ну, её давно уж утопил в Дону
Она шла ко дну, и я с нею тонул
Думал, уснул, но не тут-то было
Тепло из дома ушло, а его крыша сгнила».
Языки пламени прильнули к плечам плотно
Огонь, художник, кисти, ожоги, тело, полотно
Как карточный дом валились пепельные дюны,
Финальный аккорд порвал нить жизни и струны
Не суди строго, друг, поэт сегодня пьян
И как все люди, поэт не без изъяна
Пусть сегодня бокал мне залечит раны
Под пламя костра и песню гитары
Не суди строго, друг, поэт сегодня пьян
И как все люди, поэт не без изъяна
Я пью за тех, кто меньше нас тут пожил
И всё же, быть может, свидимся мы позже

Струна (переклад)

Серед ночі горить вогнем шинок
У тому шинку в трубці тліє тютюн
Мандрівник тягне дим не поспішаючи,
Втомилися ноги від дороги, і ледве дихаючи,
Перекинувши стопку, затягнув пісню
Голосом хрипким, але немає тієї пісні чудовішої
Гонить вітер іскри вогню та клуби диму,
Не зачіпаючи подорожнього, пролітаючи повз
Навколо шум, суєта, люди натовпом біжать геть
Від стелі до підлоги все охоплено багаттям:
Від покритого лаком паркету
До рамки портрета
Подорожник грає на гітарі, не боячись вогню
Злить стару з косою, її до себе маня
"Забери мене ну ж" - співає їй в обличчя
І раптом навколо вмить застигло все
Не викинеш із пісні поета мандрівника слів
Душевний поклик, від якого холоне кров
Його поранене серце болить, але б'ється
І з нього кровоточив ця пісня ллється:
«Я втратив усіх, кого можна і не можна
У небесні краї вирушила моя сім'я
Вибачте старого, не вберіг вас, діти
Порожнє серце полонили хмільні ланцюги
Я бачив багато сліз, страждань, болю
Давно здув вітер змін пісок страху з долоні
Сенс життя розбитий як скляна тара
Путівна зірка меркла, не блищала
Та ну, її давно вже втопив у Дону
Вона йшла на дно, і я з нею тонув
Думав, заснув, але не тут було
Тепло з будинку пішло, а його дах згнив».
Мови полум'я припали до плечей щільно
Вогонь, художник, кисті, опіки, тіло, полотно
Як картковий будинок валилися попелясті дюни,
Фінальний акорд порвав нитку життя та струни
Не суди строго, друже, поет сьогодні п'яний
І як усі люди, поет не без вади
Нехай сьогодні келих мені залікує рани
Під полум'я багаття та пісню гітари
Не суди строго, друже, поет сьогодні п'яний
І як усі люди, поет не без вади
Я п'ю за тих, хто менше за нас тут пожив
І все ж, можливо, побачимося ми пізніше