Текст пісні Тарасу Шевченку - Артём Лоик

Тарасу Шевченку

Час прийшов пишу до тебе
Як живеш, як твоє небо?
Як вірші, як твої рими бро?
Э ти і я, де ти і я, і три хвилини про
Нас с тобою під небом, тут ліпше чи там?
Ти краще писав від мене, — я краще читав
Я пропоную не тягнуть і заглянуть в майбуть
Спитаєш, — чи нема кріпатства за вікном?
— Мабуть
Не суди ходи сюди — ми і досі в куті, —
В інстаграмі пости і селфі куті
Я розповім, що таке влог і що таке є блог
I що частіше з нами Бог, точніше з нами борг
Загубився з орбіт, — так залітай на біт!
Ми писали обіт — вони чули — обід
Де фундамент осів — звикли стіни білить
I зправа тисячі красивих слів, тільки зліва болить,
А ми від тебе до мене — намалюємо хорду
Тут вірші твої — меми їх повторюють гордо,
А культура — краще промовчу…
Нам наклали на голову і сказали відтепер такий козацький чуб
І такий устрій, що очі зупинились на люстрі…
Я як і ти можу спокійно «перейти на русский»
А після легко повернутись додому немов би…
У нас, як в школі, в поведінці проблеми — не в мові!
Твоїх ягнят зарізали, не поперхнувшись — з'їли,
А вцілівших повезуть на Схід — КАМАЗи і ЗІЛи
Їх президент сидить по вілам — не по казематам
З указами, — не вистачає тим указам мату!
Є, як не кидай свої відверті думи
Немов каміння, — все одно не долетять до Думи!
Вони із тронів не терплять невдах
Проходьте далі по колу — не в дах!
Зі страшним посміхом, поспіхом, рими пострілом
З Господом досвітлу, до столу — простору, осторонь
Постерів, новомодних апостолів, невимовних, як тости слів
Я немов би за грати сів, але вдосталь заграти сил!
Такий мій реп — словесна гри мить
Рими кричать басуха гримить!
Роки ідуть, очі темніють,
А я і досі окрім репа нічого не вмію!
І мені класти на моду, за «тру» — не процент!
Я всі свої десять альбомів все тру їм про це!
Не знаю як ти, бо в тумані деталі
Але мої кращі вірші — навіть не твої невдалі!
І тут як ямби глибокі у нас глубокі ями…
Не переможем допоки не перетворим я в ми!
Учив нас як міг ти, не повзати — бігти!
Не вигризали своє — гризли на пальцях нігти!
Плодили ненависть!
На ділі — не на лист!
Плодились — знімались!
Терпіли — тримались!
Ми кохали — впивались!
Якось співали, бовало
Разом згорали — хто совість, хто свою користь вбивали!
І останніх було значно менше — одиниці…
Один закрив собою, — інший закрив зіниці!
Власне нічого не змінилось за вікном, окрім
Кричить гучніше «Заповіту» — «попа как у Кім»