| Не гояться ці рани під шкірою,
|
| І знав він — більше ми з тобою так не можемо.
|
| Як довго чекати;
|
| Ми більше не вміємо мріяти.
|
| Мої зірки мені змусили вірити,
|
| І не могла я твою брехню не помітити;
|
| Але серцю не зробиш...
|
| Я знала - ти колись підеш.
|
| А мені моя зима, швидше, у світлі колишніх ліхтарів
|
| Я не вірю, не прошу – я не пробачу, не пробачу!
|
| Снігом білим помітить; |
| боляче буде, але минеться!
|
| Я не вірю, не прошу – не пробачу, не пробачу!
|
| А ми з тобою літали під небесами,
|
| Але що сталося, що тепер між нами?
|
| Вже нас не врятувати.
|
| Пробач, прощай, благаю - відпусти.
|
| Замерзають на щоках моїх сльози.
|
| Не рятуй мене, тепер уже пізно.
|
| І лише під шкірою тремтіння,
|
| Я знала - ти колись підеш.
|
| А мені моя зима, швидше, у світлі колишніх ліхтарів
|
| Я не вірю, не прошу – я не пробачу, не пробачу!
|
| Снігом білим помітить; |
| боляче буде, але минеться!
|
| Я не вірю, не прошу – не пробачу, не пробачу!
|
| А мені моя зима, швидше, у світлі колишніх ліхтарів
|
| Я не вірю, не прошу – я не пробачу, не пробачу!
|
| Снігом білим помітить; |
| боляче буде, але минеться!
|
| Я не вірю, не прошу – не пробачу, не пробачу! |