| Не гояться ці рани під шкірою, | 
| І знав він — більше ми з тобою так не можемо. | 
| Як довго чекати; | 
| Ми більше не вміємо мріяти. | 
| Мої зірки мені змусили вірити, | 
| І не могла я твою брехню не помітити; | 
| Але серцю не зробиш... | 
| Я знала - ти колись підеш. | 
| А мені моя зима, швидше, у світлі колишніх ліхтарів | 
| Я не вірю, не прошу – я не пробачу, не пробачу! | 
| Снігом білим помітить; | 
| боляче буде, але минеться! | 
| Я не вірю, не прошу – не пробачу, не пробачу! | 
| А ми з тобою літали під небесами, | 
| Але що сталося, що тепер між нами? | 
| Вже нас не врятувати. | 
| Пробач, прощай, благаю - відпусти. | 
| Замерзають на щоках моїх сльози. | 
| Не рятуй мене, тепер уже пізно. | 
| І лише під шкірою тремтіння, | 
| Я знала - ти колись підеш. | 
| А мені моя зима, швидше, у світлі колишніх ліхтарів | 
| Я не вірю, не прошу – я не пробачу, не пробачу! | 
| Снігом білим помітить; | 
| боляче буде, але минеться! | 
| Я не вірю, не прошу – не пробачу, не пробачу! | 
| А мені моя зима, швидше, у світлі колишніх ліхтарів | 
| Я не вірю, не прошу – я не пробачу, не пробачу! | 
| Снігом білим помітить; | 
| боляче буде, але минеться! | 
| Я не вірю, не прошу – не пробачу, не пробачу! |